Мамо, — Оксанка підійшла і обійняла мене за плечі. — Ми все продумали. Сусідка пригляне за котами, ми з Наталкою по черзі будемо тут. Тітка Галя вже чекає. Вона зустріне вас у Римі. Квитки куплені, готель біля моря на три дні заброньований, а потім — до неї в гості. — Це ж… це ж цілі статки коштує! — я закрила обличчя руками, і перші сльози просочилися крізь пальці. — Діти, навіщо? Краще б собі щось купили, дітям на навчання… — Ви заслужили побачити світ не через екран телевізора, — відрізала Наталка. — Ми хочемо, щоб ви відчули себе просто жінкою. Не мамою, не бабусею, не господинею, а жінкою, перед якою відкритий цілий світ. Наступні два тижні минули як у тумані. Збори, поради, купівля нової зручної валізи. І ось — аеропорт. Страх перед польотом був такий сильний, що я ледь не розвернулася біля стійки реєстрації. Але зяті підбадьорювали, а доньки махали руками з-за скла
Шістдесят п’ять років. Багато це чи мало? Коли я дивилася у старе дзеркало в коридорі, бачила сітку зморшок навколо очей,…