Марко був переконаним холостяком. Вже кілька років він мешкав у затишній квартирі, що дісталася йому у спадок від тітки. Поспішати зі створенням родини він не збирався: перший рік самостійного життя витратив на те, щоб без поспіху зробити ремонт, вибираючи кожну плитку у ванну так ретельно, ніби від цього залежить доля всесвіту. Потім він облаштовував вітальню, насолоджуючись тишею, можливістю пити каву прямо з турки й не звітувати нікому про свої плани. Колеги по роботі часто піджартовували над ним: — Ну що, наш «одинак», знову вихідні з книжкою та перфоратором? Дивись, Марку, так і зацвітеш у своїй фортеці. Пора вже якусь господиню в дім пустити. мати, пані Ольга, останнім часом нагадувала про весілля дедалі частіше. — Мамо, ну не починай, — відказував він під час недільних обідів. — Щоб одружитися, мені треба закохатися так, щоб світ перевернувся. Розумієш? Просто «аби було» я не хочу
«Кажуть, чоловік починає по-справжньому дорослішати лише тоді, коли в його шафі з’являється ідеально підібраний костюм, а в серці — жінка,…