Домовивши з мамою та відключивши телефон, Таня подивилася розклад електричок і почала збиратися. Олег зателефонував, коли вона вже вийшла із метро на перон. Він сказав, що долетів добре і вже встиг розміститися у готелі. — А в тебе як справи? Чую шум, кудись вирішила піти розвіятися? — із ласкавими нотками турботи у голосі запитав він. — Я до батьків поїхала. Ось уже до станції йду. Нема до кого ревнувати, знаєш же, що в них там у містечку всі свої. А якщо хочеш трохи нервів потріпати, то є ж Рудик — мамин кіт, наречений завидний. Йому дістанеться чимало моєї ласки. Встигнувши купити квиток, Тетяна увійшла у вагон електрички і навіть примудрилася зайняти вільне місце. Вже за кілька зупинок їй довелося його поступитися, бо сидіти, коли поруч стоять бабусі, навантажені рюкзаками з дачним приладдям, їй було незручно, хоч ці бабусі могли легко дати фору молоді у витривалості. Тетяні завжди було цікаво: що вони там возять із собою постійно? Весь інвентар зазвичай зберігається на дачі, а їдуть вони від сили на пару днів
— Це просто чергове відрядження. Ти чому так засумувала? — Запитав Олег, ласкаво обіймаючи свою дружину. — Та не знаю,…