Останні пів року моя мама благає мене забрати її з села до нас, в столицю. Їй 62 роки. Я довго мовчу. А потім кажу мамі, що я тут живу дуже бідно, ледь на хліб вистачає. Потім кладу телефон. Лягаю, але всю ніч не сплю. Завтра вона знову зателефонує, а я не знаю, що їй сказати. Мене можуть зрозуміти лише мої сусіди в селі, бо вони добре знають мою маму
- Як з мамою поговорю останнім часом по телефону, відчуваю себе винуватою, настрій зовсім пропадає у мене. Останні пів року…