Ой, Андрійку, не переживай! — вставила свої п’ять копійок Ганна Іванівна. — Ти хлопець молодий, гарний. Вийдеш у двір — там черга стоятиме. Он Наталка, твоя колишня, з-за кордону повернулася. Кажуть, така красуня стала, очі не відірвати! — Та як ви смієте! — Світлана схопилася з місця. — Ви просто зла, заздрісна жінка! Ви тільки й мрієте, щоб ми розійшлися, бо вам заздрісно, що в мене є життя, є плани, є блог, а у вас тільки каструлі! — Чому я маю заздрити? Твоєму вмінню цілими днями в телефон лупитися? Чи тому, як ти вчиш інших жити, хоча сама навіть за собою прибрати не можеш? Не забудь у своєму блозі розказати, як ти від домашньої їжі в істерику впадаєш. Ото переглядів буде! Жінки вже стояли одна навпроти одної, і крик стояв такий, що, мабуть, сусіди поверхом нижче почали хвилюватися. Андрій сидів, обхопивши голову руками
Андрій накинув куртку і вийшов з під’їзду. На вулиці було морозно і свіжо. Він глибоко вдихнув повітря, намагаючись заспокоїтись. Якраз…