Мамо, досить поратися в городі, у нас є термінова справа! — Наталка влетіла на подвір’я, навіть не прикривши за собою хвіртку. Вона не бачилася з матір’ю від минулої осені, але замість обіймів чи хоча б простого «добрий день», одразу почала вимахувати шкіряною папкою. Марія Степанівна, яка саме підв’язувала помідори, повільно розігнула спину. Руки в чорній землі, на лобі піт, а в очах — тихий смуток, який зазвичай з’являється у літніх людей, коли вони розуміють, що діти приїхали не до них, а за чимось від них. — Наталко? Донечко, ти б хоч попередила. Я б пирогів спекла, полуницю зібрала. — Не до полуниці зараз, мамо! Ми з чоловіком знайшли неймовірний варіант. Є інвестор, який скуповує паї під будівництво котеджного містечка. За наш садок і те поле за яром дають шалені гроші. Три мільйони гривень! Уявляєш? Мати відчула, як серце кольнуло
— Мамо, досить поратися в городі, у нас є термінова справа! — Наталка влетіла на подвір’я, навіть не прикривши за…