Ти ж розумієш, що мої батьки не залізні, і хтось має їм допомогти, поки я буду на вечірці у кума? — спокійно, навіть не піднімаючи очей від екрана телефону, кинув Віктор. Марина на мить завмерла над плитою. Вона повільно повернулася до чоловіка, який зручно вмостився за кухонним столом, ліниво гортаючи стрічку новин. — Тобто як це? — перепитала вона. — Ти їдеш до кума на святкування, а я маю їхати до твоїх батьків на дачу? Сама? — Ну а що тут такого? — Віктор нарешті глянув на дружину, щиро дивуючись її тону. — Там зараз якраз сезон. Мама казала, що треба полуницю обробити, бур’яни поперли після дощів, та й закрутки починати треба. Ти ж знаєш, вони на зиму стараються для нас усіх. — Вітю, це вже четверті вихідні поспіль, — тихо сказала Марина. — У травні я садила картоплю, у червні ми білили стіни в літній кухні, минулого тижня я з твоєю мамою перемивала всі вікна. Може, ти хоч раз поїдеш і допоможеш власному батьку з парканом? — Марин, ну не починай, — чоловік поморщився, наче в нього заболів зуб. — У мене робота важка, я за тиждень так виснажуюсь, що просто хочу розслабитись. А кум — це святе, він мене пів року тому запрошував. Ти ж у суботу вільна
— Ти ж розумієш, що мої батьки не залізні, і хтось має їм допомогти, поки я буду на вечірці у…