X

Олеже, та це ж твій син, – не раз дорікала Ірина Степанівна. – Як ти можеш від нього відмовлятися? – Мам, та він з матір’ю живе, хай вона ним займається, – відмахувався син. – У мене тепер інше життя. І справді, невдовзі він одружився вдруге. У другому шлюбі народилося ще двоє дітей, і вже для них Олег був зразковим батьком: допомагав, водив на гуртки, купував подарунки. А Юрій… Юрій ріс без батьківського тепла. Ірина Степанівна часто забирала внука до себе. Минали роки. Ірина Степанівна вже була на пенсії, здоров’я підводило, але вона знала: треба якось упорядкувати своє майно, щоб потім не було сварок

Ірина Степанівна все життя працювала вчителькою. Вона ніколи не мала великих статків, але мала велике серце. Її гордістю була двокімнатна…

user2

У місті на Марту чекало інше життя. Вона познайомилася з Володимиром – сином заможних батьків, красивим і впевненим у собі. Йому подобалося дарувати квіти, водити її в ресторани, показувати, що він може все. Марта піддалася на його увагу, на блиск і новизну. – Ти будеш щаслива зі мною, – казав він, даруючи золотий ланцюжок. І вона повірила. Вони швидко одружилися. Марта переїхала до великого будинку Володимира. Життя ніби стало мрією: подорожі, дорогі сукні, ресторани. Вона думала, що саме цього хотіла – вийти заміж за багатія, жити без клопоту. Та щастя виявилося крихким. Минали роки, а дітей у них не було

Марта була дівчиною скромною, але дуже вродливою. Сусід Віталій давно поглядав на неї – тихо, мовчки, якось по-сільському сором’язливо. Він…

user2

Одного дня Лідія почула розмову свахи з зятем. Сергій із матір’ю сиділи на кухні й думали, що вона не чує. – Синку, от бачиш, як добре: у Ліди такий дім. Тут ми й залишимося. Нащо мені вертатися в ту розвалюху? – казала Галина Петрівна. – Та я й сам так думаю, мамо, – відповів Сергій. – Хай буде так. Теща ж одна, їй компанія потрібна. Лідія відчула, як у ній усе закипіло. «Виходить, вони й не планували, щоб це було тимчасово. Вони просто вирішили, що я маю забезпечувати їхнє життя». Увечері вона зібрала всіх за стіл. – Слухайте, діти, я хочу сказати важливе. Я не проти допомагати. Але мушу нагадати: цей дім я побудувала власними руками. Кожна цеглина тут – це моя праця, мої ночі без сну, мої роки в чужій країні. Я нікого не виганяю, але прошу поваги

Лідії було сорок п’ять, коли її життя розкололося надвоє. Чоловік, з яким прожила понад двадцять років, одного дня просто зібрав…

user2

Ігор жив своїм життям: тренажерний зал, посиденьки з друзями, якісь відрядження. Люба відчувала, що між ними прірва, але сподівалася: «Пройде. Він зрозуміє, що сім’я – найголовніше». Але все ставало лише гірше. Одного вечора Ігор сказав прямо: – Любо, я йду. У мене інша жінка. Не шукай винних. Так буває. Світ у Любиних очах похитнувся. Їй здалося, що повітря в кімнаті раптом зникло. – Інша?.. – ледве прошепотіла вона. – Так. Вона молода, доглянута, зі мною їй цікаво. Я втомився від цих вічних борщів і твоєї вічної втоми. Подивись на себе – на кого ти стала подібною. Люба стояла мовчки, ковтаючи гіркі сльози

– Ти знову сидиш із цими книжками? – буркнув Ігор, заходячи до кімнати й кидаючи ключі на стіл. Люба підняла…

user2

Анно Степаніно, коли ви звідси переїдете? Ми будемо цю квартиру продавати. З такими словами звернулася до неї Марія, дочка її чоловіка, який щойно відійшов у вічність. Анна Степанівна сиділа на краєчку дивана й не вірила своїм вухам. – Маріє, – тихо промовила вона, – та ми ж з Михайлом Петровичем прожили душа в душу стільки літ. Я його гляділа, як могла. Він мене жінкою називав, дружиною. То хіба я не заслужила на шматок хліба й куток? – Ви й так мали свою квартиру, – різко перебила Марія. – Але ж лишили дочці. От тепер і йдіть до неї. А ця квартира належить нашій родині

– Анно Степаніно, коли ви звідси переїдете? Ми будемо цю квартиру продавати. З такими словами звернулася до неї Марія, дочка…

user2

У день народження Марина після роботи зайшла до Світлани. В сумочці – подарунок, у руках – ще й маленький букетик квітів. – Свєточко, з днем народження! – щиро усміхнулася вона. – Щоб здоров’я, щастя і все, що хочеш, збувалося! Світлана розгублено прийняла подарунок. – Ой, Маринко, та я ж казала – нічого не святкую… Ну, заходь на хвильку. У квартирі було тихо, нікого не було видно. Світлана поставила на стіл дві чашки кави і тарілочку з цукерками – всього дві. – Ось, бери, – мовила вона. Марина відчула себе ніяково. Вона не чекала пишного застілля, але все одно було якось дивно: навіть шматочка торта немає

Світлана й Марина дружили ще зі школи. Вони сиділи за однією партою, разом все робили, ділилися таємницями й переживаннями. Здавалося,…

user2

Ніна вийшла заміж і пішла жити до чоловіка у простору квартиру. Їй справді пощастило: свекор колись займав високу посаду, залишив синові гарне житло. А от Тарас ще мешкав з мамою в старенькій «хрущовці» й усе збирався купити власну оселю, але якось не складався пазл: то грошей не вистачало, то робота не та. – Ну, нічого, мамо, – заспокоював її син, – ти ж знаєш, я не пропаду. У той час хворіла бабуся, мамина мама. Літня жінка вже ледве ходила, тож потребувала постійного догляду. Мама якось відразу сказала: – У мене робота, Тарасові допомагати треба… Ніно, то ти ближче живеш, то й навідуйся до бабці. І Ніна навідувалася, за що отримала винагороду

Ніна завжди відчувала: мама любить її брата Тараса більше. Хоча вони з ним різнилися лише трьома роками, усе життя пройшло…

user2

Доню, я ж мати. Хіба ж весілля без мами буває? Але у слухавці пролунав сухий голос: – Мамо, будь ласка, я так вирішила. Ти мене зрозумій. Після розмови Галина довго сиділа на ліжку, тримаючи телефон у руках. Петро підійшов, поклав руку на плече. – Не бери так близько до серця, Галю. Вона ж доросла, знає, що робить. Але Галина тихо плакала. Вона роками відкладала копійчину: то з зарплати, то з подарованих грошей на свята, все мріяла хоч раз виїхати за кордон на весілля своєї дитини. Уявляла, як одягне свою нову сукню, що давно висить у шафі, як сяде поруч з донькою в білій сукні… Але правда виявилася дуже сумною – вона дочці не потрібна

Галина не один раз себе картала за те, що вони з чоловіком нічого не можуть дати своїм дітям. Жили вони…

user2

Та ви що, свахо, хіба між нами можуть бути рахунки? Ми ж рідні люди! Ви ж не збіднієте, у вас он грошей кури не клюють, а я потребую. – Ні, свахо, так не буде. Я працювала тяжко, роками маму й дітей не бачила, щоб ті гроші заробити. Я не для того, щоб ви мною користувалися. Галина образилася: – А я думала, ви добра людина… Але Марія вперше в житті поставила межу: – Добра – не значить наївна. Хочете дружити – будьмо чесними. Але більше грошей я вам не дам. Спершу Галина відвернулася, перестала вітатися. По селу пішли плітки, що Марія «скупа»

Марія майже двадцять років працювала в Італії, аби підняти дітей, купити їм квартири, дати освіту. Сина – Володимира – вона…

user2

Ріелтор привів чоловіка років сорока. Ігор все обдивився і сказав, що йому все підходить. Дачу він купував для свого тата, пояснив, що тато – колишній директор великого підприємства, дуже любить різьбу по дереву, тому мріє про свій будинок за містом, де зможе без проблем займатися улюбленою справою. Коли настав день купівлі-продажу Любов Василівна познайомилася з новим власником її дачі. Віктор Васильович, чоловік років 70-ти, виглядав значно молодшим за свій вік. Від нього віяло добротою, надійністю і спокоєм. Коли всі папери були підписані, він запропонував колишній господині відсвяткувати його на весілля у них на дачі, і Любов Василівна погодилася. Виявилося, що Віктор Васильович давно вдівець, і хоч йому життя за містом дуже подобається, та він не любить бути сам

Любов Василівна все життя жила в місті, мала простору двокімнатну квартиру. Вона з чоловіком виростили дочку Оленку, віддали її заміж.…

user2