Надійко, не влаштовуй драми на порожньому місці, — м’яко сказав Віктор, намагаючись обійняти її за плечі. — Гроші — це папір. Сьогодні немає, завтра будуть. Головне — атмосфера в домі. Ну, не купила м’яса, то з’їмо гречку. Ми ж не жадібні люди. «Ми не жадібні», — пролунало в голові Надії як вирок. Легко не бути жадібним, коли не ти рахуєш кожну копійку між платежами за комуналку та внесками за навчання. Тієї ночі Надія не спала. Вона сиділа на кухні з ноутбуком, відкривши звичайну таблицю. Вона вирішила зробити те, чого уникала роками — подивитися правді в очі через призму сухої статистики. Її основна зарплата плюс додаткові замовлення складали значну за місцевими мірками суму. Віктор заробляв нестабільно: іноді приносив додому суму, якої вистачало на заправку авто та кілька обідів, іноді — трохи більше, але ці гроші зазвичай так само швидко зникали на його «проєкти». Вона почала вносити дані за останні три місяці
Надія стояла біля каси у великому супермаркеті неподалік від дому. Вечірня черга рухалася повільно, у повітрі пахло свіжою випічкою та…