Navigate
X

Мамо! Нам треба поговорити. Дуже серйозно, — голос сина був сухим. Ганна Василівна відчула недобре. — Що сталося, синку? Щось із роботою? Чи зі здоров’ям? Тарас нарешті зайшов до кухні, але сідати не став.— Мамо, Соломія чекає дитину. — Господи, щастя яке! — мати сплеснула руками, і сльози радості миттєво застелили її очі. — Онучок! Нарешті дочекалася! Тарасику, я ж вам допомагати в усьому буду. — Мамо, зупинись, — Тарас різко обірвав її на півслові. — Ти не розумієш. Ми з Соломією все обговорили. Дитині потрібен простір. Окрема спальня, дитяча, вітальня, де б вона могла гратися. У нас не може бути «прохідного двору». Соломія каже, що з немовлям у квартирі не повинно бути нікого зайвого. — «Нікого зайвого»? Тарасику, про що ти? Це ж мій дім. Я тут тридцять років прожила з твоїм батьком. — Мамо, ну давай без лірики. Ти ж знаєш, що за документами квартира зараз на мені. Нам потрібно, щоб ти переїхала. — Куди? — прошепотіла мати. — Куди мені йти, синку? — Ми з Соломією вже все придумали. У тітки Олі в селі під Черкасами стоїть хата порожня

Листопадовий вечір у Києві видався напрочуд сирим. Ганна Василівна стояла біля вікна своєї трикімнатної квартири на Оболоні, спостерігаючи, як розмиті…

Z Oksana

Невістко! Знаєш, я от що думала, — почала свекруха, місячи тісто. — Може, нам з тобою серйозно поговорити треба. По-жіночому. Марічка напружилася. — Про що саме? — Про Олексія мого. Про вашу сім’ю. Про те, що в хаті у вас коїться, — свекруха недобре глянула. — А що саме коїться? Олексій вам щось розповідав? — Розповідав, — Ганна Василівна нарешті підняла погляд. — Каже, що ти його зовсім не чуєш. Що вічно незадоволена чимось. Що гроші, які він важкою працею заробляє, ти на вітер пускаєш, на всякі дурниці. Марічка повільно підвелася. — Мені пора йти. — Куди це ти зібралася? Я ще пироги в піч не поставила! Зараз Олексій прийде, вечеряти будемо. — Я не хочу пирогів. І вечеряти теж не хочу. — Як це не хочеш? Слухай-но, дівчино. Я тобі як мати кажу, з добром. Олексій у мене золотий хлопець. Не п’є, не гуляє, все в хату несе. Таких чоловіків зараз — один на мільйон. То й цінуй! Бо чоловіки — вони ж як влаштовані. Якщо вдома йому тільки претензії та рахунки виставляють, він почне дивитися туди, де його хвалять. Молодих зараз повно, очі розбігаються. Чоловіка треба надихати, а не пиляти

Жовтневий вечір у передмісті Києва видався напрочуд сирим. Марічка натиснула кнопку «4» у старому під’їзді дев’ятиповерхівки, де кожна стіна була…

Z Oksana

Досить, Павле, — я відчула, як у грудях закипає стара образа, змішана з гіркотою. — Ти не можеш просто прийти з оберемком розрекламованих троянд і вимагати своєї частки в його житті. Життя — це не акції на біржі. — Я його батько! — Батько?! — я мало не розсміялася в обличчя цій несправедливості. — Батьком треба бути, коли дитина вночі плаче від коліків. Батьком треба бути, коли треба вибирати між ліками й оплатою за оренду квартири. Батьком треба бути на кожному кроці, а не з’являтися, коли хлопчик уже сам уміє зав’язувати шнурки! — Я не знав… — Бо ти зник! — сльози все ж прорвалися. — Ти просто викреслив нас. Змінив номер, поїхав в іншу область. Я чула від людей, що в тебе там усе чудово, нова родина, успіх… Він зблід ще більше

І ти справді думала, що він ніколи не здогадається, чи ти просто сподівалася, що минуле вміє вмирати тихо? Сім років…

user2

Ой, почнеться зараз, — Олена закотила очі. — Ти ж сам казав, що вона в тебе ідеальна. Господиня, красуня, слова зайвого не скаже. Може, ти просто перепрацював? У вас же на фірмі зараз завал. — Справа не в роботі. Справа в тому, що я бачу порожнечу там, де мають бути факти. Розумієш? Вона працює, отримує непогані виплати, але я не бачу результату. Взагалі. Вона не купує собі одягу, не ходить до дівчат на манікюр чи куди там ви ходите. Навіть на телефон я їй скидаю, бо в неї «якраз закінчилися». Питання: куди йде її заробіток? Олена замовкла, задумливо дивлячись у вікно на вечірні вогні багатоповерхівок. — Тобі куди? Додому чи до мами заїдеш? — запитав Марко, повертаючи в бік спального району. — Додому, однозначно. До мами я сьогодні не готова. Ти ж знаєш: варто мені поріг переступити, як почнеться протокольний допит. «Оленко, а чому ти сама? А ось у сусідки донька вже другого народила… А коли ми весілля гулятимемо?». Я краще піду до сусіда з першого поверху, старого діда Степана. Запропоную йому бартер: я йому варю борщ і печу пиріжки, а він мені — спокій і статус заміжньої жінки. Ідеальна ж схема

І ти справді думала, що він нічого не помітить, чи просто геть розум втратила від тієї своєї доброти? Де гроші,…

user2

Чоловіче! Що ти робиш таке?! — Мар’яна різко розвернулася від плити, коли побачила, що Олесь кинув свій телефон на підлогу. — Що сталося? Чому ти кричиш? — її голос здригнувся. — Я? Це я маю питати, що відбувається! — Олесь зайшов на кухню і його обличчя почервоніло від гніву. — Двадцять тисяч гривень! Куди, Мар’яно? Куди пішли двадцять тисяч одним переказом учора ввечері? І ще десять — три дні тому! Мар’яні стало важко. — Олесю, я все поясню, я хотіла сказати сьогодні ввечері. — Коли? Коли ми ляжемо спати? Ми з тобою вже пів року відкладаємо кожну копійку! Я відмовився від платного спортзалу, ти не купила собі те пальто, про яке мріяла всю осінь. Ми збираємо на перший внесок за власну квартиру, щоб нарешті з’їхати з орендованої хрущовки! А тут — бабах! — сімдесят тисяч за місяць просто випарувалися з картки! — Не кричи, будь ласка, сусіди все чують, — прошепотіла вона. — Я не кричу, я намагаюся зрозуміти! Поясни мені, як дорослій людині, куди поділися гроші нашої сім’ї

Олесь жбурнув свій смартфон на розлогий велюровий диван із такою люттю, що ґаджет підскочив, наче живий, і з глухим гуркотом…

Z Oksana

Що означає «грошей немає»?! — голос Світлани Петрівни пролунав не як питання, а як вирок. Вона стиснула губи так міцно, що вони перетворилися на тонку, ледь помітну лінію. На маленькій кухні Марини та Олега стало так тісно, наче стіни почали зсуватися. Запах міцного чаю змішався з ароматом дешевих парфумів свекрухи та якоюсь липкою, неприхованою тривогою. Олег, дорослий чоловік, успішний майстер, чиї руки могли полагодити будь-яку складну техніку, зараз просто зщулився. Він дивився в підлогу, ніби сподівався там знайти двері в інший вимір. — Мамо, ну ти ж знаєш, ми збирали… Ми планували… — почав він, але голос зрадницько здригнувся. — Я не з тобою розмовляю! — Світлана Петрівна різко повернула голову до невістки. — Ти в нас тут «міністр фінансів». Ти все рахуєш, усе записуєш у свій блокнотик. Я питаю прямо: де гроші? Сім’я в біді, а вона мовчить

І ти справді думала, що він обере тебе, а не ту, яка його народила, годувала з ложечки й витирала носика…

user2

Мамо, — почала Світлана, коли молодята пішли на балкон. — Ви ж бачите, як зараз усе дорого. Ми з Сашком крутимося, але на весілля ледве назбирали. Аліна ж ваша єдина внучка від сина. — Я допоможу, — кивнула Ніна. — Я відклала гроші на подарунок. Сума непогана. Світлана перезирнулася з Сашком. Той опустив очі в тарілку. — Мамо, ми не про гроші на сукню чи ресторан, — м’яко сказала невістка. — Гроші — то таке, сьогодні є, завтра нема. Ми про майбутнє. Молодим потрібен старт. Свій куток. Ніна напружилася. — І що ви пропонуєте? — Ну, дивіться, — Світлана подалася вперед. — Ви ж Оленці — цілий дім збудували. Сашкові — квартиру купили. А Аліні що? Виходить несправедливо. Було б дуже правильно, якби ви свою нову квартиру віддали Аліні. Ви ж одна, куди вам стільки місця

Той ранок у жовтні 1998 року в’ївся Ніні в пам’ять назавжди. Осінь була ранньою і злючою. На пероні провінційної станції…

user2

Мар’яш, ти не бачила мої запонки? Ті, срібні, що мама дарувала? — голос Павла пролунав із спальні, оксамитовий і впевнений. У свої тридцять п’ять Павло виглядав як актор із обкладинки журналу. Високий, атлетичної статури, з густим каштановим волоссям і очима кольору грозового неба. Коли вони йшли парком, жінки мимоволі сповільнювали крок. — Друга шухляда комода, лівий кут, — спокійно відповіла Мар’яна, не повертаючи голови. Вона знала кожну річ у цьому домі. Вона знала кожен подих свого чоловіка. Але вона ніколи йому не довіряла. Не тому, що він давав привід, а тому, що її так навчили. Він любить сина більше за життя, — думала вона. — Це мій якір. Поки є Максим, Павло нікуди не подінеться

Ранок у квартирі Мар’яни та Павла завжди пахнув однаково: свіжозмеленою кавою, прасованою білизною та ледь відчутним ароматом парфумів «Eau de…

user2

Однотонна білизна — це ознака смаку. А у вас тут якісь квіточки, як у дитячому садку. І посудомийка… Навіщо вона вам? Руками треба мити, щоб відчувати чистоту. Ти просто лінива, Марино. Сучасні дівчата зовсім не хочуть працювати. Тиждень перетворився на пекло. Марина щовечора плакала в подушку, а Вадим тільки злісно кидав: — Я ж казав. Тепер терпи. Нарешті гості поїхали. Марина вимила квартиру з хлоркою, ніби намагаючись витерти саму згадку про Любов Іванівну. Вона була впевнена: це був перший і останній раз. Минуло кілька місяців. Життя почало повертатися в спокійне русло, аж поки одного вечора у Вадима не задзвонив телефон

Ти ж хотіла як краще, правда? Щоб усе «по-людськи», щоб сім’я була купи, щоб образа не ятрила серце твого коханого.…

user2

Ну що, приїхали, пани? — голос матері розрізав тишу спекотного полудня, як тільки джип сина показався біля хвіртки. — Знову з торбами, але без совісті? Артем виліз із машини, відчуваючи, як сорочка миттєво прилипає до спини. За ним повільно вийшла Оксана, його дружина, притискаючи до себе великий термопакет із написом «М’ясна лавка». — Мамо, ну навіщо цей тон? — зітхнув Артем. — Ми ж домовилися: вихідні, природа, сімейний відпочинок. Навіть дичину взяли особливу, у маринаді. — Відпочинок? — Ганна Степанівна зробила крок уперед. — Ви тут відпочиваєте вже три місяці поспіль. Щосуботи цей двір перетворюється на забігайлівку. Дим стовпом, музика така, що в сусідського собаки вуха в’януть, а я потім два дні пляшки по малиннику визбирую. З-за машини з’явився Ігор, давній товариш Артема, тримаючи в руках упаковку різних напоїв. — Добридень, пані Ганно! — бадьоро вигукнув він. — Ми вже готові до кулінарних подвигів. Де у вас тут вугілля було? — Стій, де стоїш, козаче! — обірвала його господиня. — Мій мангал сьогодні під замком. І взагалі, хто тобі сказав, що я сьогодні приймаю гостей

Це була субота, яка мала стати черговою копією десятків попередніх. Сонце над Поділлям стояло в зеніті, випалюючи залишки ранкової роси…

Z Oksana