Аліна стискала весільний букет так міцно, що білі пелюстки почали в’янути під її тремтячими пальцями. Біла сукня, яку вона обирала пів року, вираховуючи кожну копійку, зараз здавалася їй неймовірно важкою бронею. У дзеркалі вона бачила не щасливу наречену, а втомлену жінку з ретельно загримованими тінями під очима. Безсонна ніч, останні суперечки про те, скільки гостей має бути з боку нареченого, нервовий сміх подруг — усе це збилося в одну болючу грудку в горлі.

— Ти готова? — Микола прочинив двері, намагаючись посміхатися. Його темний костюм сидів ідеально, але в погляді читалася втома, яка не пасувала до свята.

— Якщо чесно, ні, — Аліна різко поправила фату. — Твоя мати знову дзвонила вранці. Каже, що фотограф занадто дорогий, і ми «занадто багато викидаємо на вітер».

Микола зітхнув, зробив крок назустріч і спробував взяти її за руку.

— Не звертай уваги. Вона завжди така, просто хвилюється.

— Завжди? — Аліна відсмикнула долоню. — Миколо, вона навіть на примірку сукні прийшла, щоб сказати, що наречена має виглядати «скромно, як у старі добрі часи», а не «виставляти все напоказ». Ти це чув і промовчав!

Він не встиг відповісти. За дверима пролунав різкий, владний голос, який не терпів заперечень:

— Миколо! Де ти там застряг? Гості вже в залі, а ви тут по кутках ховаєтеся!

Світлана Петрівна увійшла без стуку, наче господарка положення. Її сукня глибокого синього кольору та масивні прикраси буквально кричали про статус. Вона окинула невістку холодним, оцінюючим поглядом, від якого Аліні захотілося застебнутися на всі ґудзики.

— О, яка зворушлива сцена… Наречений вмовляє примхливу наречену. Дуже символічно для початку сімейного життя, чи не так?

— Мамо, годі, — Микола потер перенісся, уникаючи погляду дружини.

— Що «годі»? Я просто зайшла нагадати, що час — це теж гроші. До речі, Аліно, не забудь, що перше слово після батьків за столом має взяти мій брат. Він людина поважна, не те що твоя молодь.

— Він минулого разу говорив сорок хвилин, — тихо зауважила Аліна, стиснувши зуби.

Світлана Петрівна лише тонко посміхнулася, поправляючи зачіску перед дзеркалом.

— У порядних родинах шанують старших. Але тобі, мабуть, важко це збагнути.

Коли двері зачинилися, Микола знову потягнувся до Аліни.

— Просто потерпи, сонечко. Це лише один день. Завтра все буде інакше.

Але Аліна вже відчувала шкірою: завтра буде ще важче.

Бенкетний зал виблискував так, ніби Світлана Петрівна намагалася засліпити всіх своєю щедрістю. Але Аліна почувалася на цьому святі зайвим елементом декору. Свекруха сиділа на почесному місці, гучно розповідаючи родичам, якими мають бути «справжні господині» і як важливо тримати чоловіка в «правильних руках».

— А от у мій час ми ніколи не сперечалися зі свекрухою! — пролунав її голос над столом, коли вона в черговий раз підняла келих. — А зараз… ну, ви бачите. Сучасне виховання.

Аліна вчепилася в скатертину так, що кісточки пальців побіліли. Микола поруч зосереджено вивчав вміст своєї тарілки, роблячи вигляд, що не чує цих уколів.

— Дорогі гості! — раптом підвелася Наталка, найкраща подруга нареченої. — Пропоную тост за красу нашої Аліни!

Усі потяглися за келихами. Світлана Петрівна неквапливо підвелася, тримаючи в руці келих насиченого червоного вина. Вона зробила крок у бік молодих, ніби хотіла обійняти невістку.

— Я хочу побажати… — вона зупинилася зовсім поруч із Аліною, — щоб мій син ніколи не пошкодував про свій вибір. Хоча вибір — річ мінлива.

І в цей момент її рука «випадково» здригнулася. Темно-червона рідина широкою плямою розлилася по білосніжному корсету та спідниці Аліни.

У залі на мить залягла така тиша, що було чути, як тане лід у відерцях із шампанським.

— Ой, — фальшиво зойкнула свекруха, прикриваючи рот долонею. — Яка незручність! Це все цей слизький паркет. Аліночко, вибач мені, старій…

Аліна схопилася зі стільця, відчуваючи, як гаряча хвиля гніву підступає до горла. Це не була випадковість. Вона бачила цей розрахунок в очах жінки за секунду до того, як вино торкнулося тканини.

— Ви… — почала вона, але Микола різко схопив її за лікоть.

— Аліно! Сядь. Це просто нещасний випадок. Не треба влаштовувати сцен, на нас всі дивляться.

Вона глянула на свого чоловіка і вперше по-справжньому злякалася. Він знав. Він усе бачив. І він вибрав сторону матері вже в перші години їхнього спільного життя.

У кімнаті нареченої, поки дівчата намагалися врятувати сукню за допомогою серветок і содової, Аліна дивилася на своє відображення. Червона пляма на грудях виглядала як незагоєна рана.

— Все, — прошепотіла вона так тихо, що подруги не почули. — Я цього більше не терпітиму.

Минуло три місяці. Весільний скандал ніби затих, але осад залишився назавжди. Аліна та Микола тулилися в маленькій орендованій квартирі, де навіть дві людини ледь розминалися в коридорі. Батьки Миколи — люди небідні — обіцяли допомогу з житлом, але кожен раз «обставини змінювалися».

Того вечора Микола прийшов додому з неймовірним піднесенням.

— Аліно, ти не повіриш! Мама здалася. Вона вирішила віддати нам ту велику квартиру, що стоїть порожньою. У престижному районі!

Аліна відклала книгу, відчуваючи, як десь всередині зародилася тривога.

— І з чого б це така щедрість після того, як вона назвала моїх батьків «недостатньо статусними»?

— Ну чого ти знову починаєш? — Микола сів поруч і обійняв її за плечі. — Вона хоче, щоб ми жили в комфорті. Завтра їдемо дивитися. Може, це її спосіб вибачитися?

Аліна промовчала, хоча в щирість Світлани Петрівни не вірила ні на йоту.

Квартира була розкішною: високі стелі, панорамні вікна, дорогий ремонт. Свекруха зустріла їх на порозі з переможною посмішкою.

— Проходьте, дітки. Тут усе зроблено з душею. Тільки найкращі матеріали, ніякої дешевини.

— Дуже гарно, — стримано відповіла Аліна, помічаючи, що кожна дрібниця в інтер’єрі була підібрана за смаком Світлани Петрівни.

— Звісно, гарно! — свекруха погладила стіну у вітальні. — Ми з батьком довго думали і вирішили, що ви маєте бути тут. Це сімейне гніздо.

Микола буквально світився від щастя.

— Мамо, ми такі вдячні! Це ж такий подарунок…

— Не поспішай, синку, — Світлана Петрівна зробила паузу і глянула на Аліну. — Є одна маленька формальність.

У вітальні раптом стало дуже тихо. Аліна відчула, як холодний піт проступив на спині.

— Яка саме? — запитала вона.

— Квартира залишається в моїй власності. Я оформлюю її на себе, а ви просто тут живете. Ну, ви ж розумієте… часи зараз нестабільні. Майно має залишатися в родині.

Аліна повільно перевела погляд на Миколу.

— Ти знав про це?

Він почав вивчати малюнок на паркеті.

— Ну… мама просто хоче застрахуватися. Це ж величезні статки. Вона боїться ризикувати.

— Ризикувати чим? Нашим шлюбом? — Аліна відчула, як у неї починають тремтіти руки. — Тобто це не подарунок, а тимчасовий притулок, з якого нас можна попросити в будь-який момент, якщо я раптом стану «недостатньо скромною»?

Світлана Петрівна фальшиво засміялася, поправляючи золотий ланцюжок.

— Яка ти підозріла, Аліно! Хто ж вас вижене? Це просто страховка. Якщо раптом ви вирішите розійтися, квартира не буде ділитися. Це справедливо, бо гроші на неї заробила я.

— Я все зрозуміла, — Аліна різко розвернулася до виходу.

— Аліно, зачекай! — крикнув Микола, наздоганяючи її вже біля ліфта. — Ти що, відмовляєшся від такого шансу через якийсь папірець?

— Це не папірець, Миколо. Це твоя ціна. Ти щойно погодився на те, що твоя мати буде головною у нашому ліжку, на нашій кухні і в наших планах.

— Вона просто хоче як краще!

— Вона хоче контролю. І ти їй його віддаєш.

Тієї ночі вони вперше спали в різних кімнатах. Аліна зрозуміла: війна перейшла в затяжну фазу.

Минуло два роки. У житті Аліни з’явився новий сенс — маленька Софійка. Донечці виповнювався рік, і Аліна готувалася до цього свята так, ніби це був її останній шанс на нормальну родину.

— Ну що, моя принцесо, будемо святкувати? — Аліна підняла донечку, і та радісно замахала ручками.

Микола увійшов до кімнати з величезним ведмедем, який ледь пролазив у двері.

— Це подарунок від тата! — він виглядав щасливим, але якась напруга все одно відчувалася. — До речі, мама дзвонила. Каже, що вже купила Софійці щось особливе.

Аліна завмерла. За ці два роки стосунки зі свекрухою перетворилися на ввічливий збройний нейтралітет. Світлана Петрівна часто з’являлася без попередження, критикувала методи виховання і постійно нагадувала, в чиїй квартирі вони живуть.

— Вона обіцяла бути спокійною, — поспіхом додав Микола. — Я її попередив.

— Як на весіллі? — гірко запитала Аліна. — Чи як тоді, коли вона привезла свою подругу «подивитися, чи добре ми прибираємо»?

Кафе для свята обрали затишне, запросили друзів і рідних. Софійка в ошатному платтячку була центром всесвіту. Але коли двері з шумом відчинилися, Аліна відчула, як серце пропустило удар.

Світлана Петрівна увійшла так, ніби це був її бенефіс. Вона розмахувала якимось пакунком і гучно віталася з тими гостями, яких навіть не знала.

— А ось і головна бабуся приїхала! — вигукнула вона, прямуючи до Софійки. — Ой, що це за сукня на дитині? Така бліда… треба було щось яскравіше брати, щоб здалеку було видно, чия онука!

Аліна намагалася тримати обличчя.

— Вітаю, Світлано Петрівно. Раді, що ви прийшли.

Свекруха навіть не глянула на невістку. Вона відразу почала розповідати гостям, як важко зараз ростити дітей і як молодь нічого не тямить у справжній економії.

Нарешті настав час тостів. Світлана Петрівна підвелася першою.

— Дорогі мої! Я хочу подарувати Софійці те, що справді потрібно. Не ці дурні іграшки, на які ви викидаєте гроші…

Вона розгорнула пакунок. Там лежала стара, пожовкла сорочечка, явно куплена ще в минулому столітті, і якийсь дешевий набір пластикових пустушок.

— Оце річ! Натуральна тканина, перевірена часом! А ви все за брендами гонитеся, гроші розтринькуєте, які ми з батьком вам даємо…

У залі запала мертва тиша. Друзі Аліни опустили очі. Це був черговий публічний ляпас — показати, що невістка не варта дорогих подарунків, і нагадати всім, хто в домі господар.

— Світлано Петрівно, — тихо, але твердо сказала Аліна, — ми ж домовлялися. Ви обіцяли поважати наш вибір.

— Який вибір? — свекруха пирхнула. — Вибір купувати непотріб? Я хочу навчити вас цінувати те, що маєте. Живете в моїй квартирі, їсте за мої рахунок, то хоч дитину не розпещуйте!

Аліна повільно підвелася. Весь гнів, який вона збирала два роки, зараз готовий був вибухнути.

— Миколо, ти це чуєш? — вона глянула на чоловіка.

Микола почервонів, він крутив у руках серветку, намагаючись не дивитися ні на кого.

— Мамо, ну справді… нащо ти так…

— Що «нащо»? — Світлана Петрівна підвищила голос. — Я правду кажу! Невістка твоя тільки й знає, що гроші твої викачувати!

— Досить, — Аліна взяла Софійку на руки. — Свято закінчено. Наталю, допоможи мені з речами.

— Ти куди? — закричала свекруха. — Всі гості тут! Ти знову ганьбиш нашу родину!

— Ні, — Аліна зупинилася біля дверей. — Я нарешті створюю свою. Без вашого контролю.

Вона вийшла, не озираючись. За спиною вона чула, як Микола намагається заспокоїти матір, але його голос звучав так слабко, що вона зрозуміла: з цією людиною їй не по дорозі.

Наступні три дні Микола не з’являвся вдома. Він писав повідомлення, що «мамі погано з серцем через твою істерику» і що він «чекає на вибачення». Аліна не відповідала. Вона діяла.

Вона зателефонувала до старого знайомого свого батька — юриста, який знав усю підноготну сімейних справ у їхньому колі.

— Іване Степановичу, мені потрібно знати все про квартиру, в якій ми живемо. На чиї кошти вона куплена і чи були там якісь махінації під час оформлення?

Через два дні юрист призначив їй зустріч.

— Аліно, тут цікава ситуація. Квартира дійсно оформлена на Світлану. Але… гроші на неї були зняті з рахунку Миколи, який йому залишив дідусь за заповітом. Світлана просто скористалася довіреністю сина, поки він був на навчанні за кордоном, і оформила все на себе. Юридично це можна оскаржити, якщо Микола підтвердить, що не давав згоди на купівлю на її ім’я.

Аліна гірко посміхнулася. Микола ніколи цього не зробить. Він занадто боїться мами.

— Але є ще дещо, — продовжив юрист. — Я знайшов інформацію про її минулий бізнес. Там стільки «сірих» схем, що податкова була б дуже вдячна за такий подарунок. Особливо щодо оформлення нерухомості на третіх осіб.

Аліна відчула, що в руках у неї не просто інформація, а справжня зброя.

Того ж вечора Микола нарешті з’явився вдома. Він виглядав жалюгідно.

— Мама сказала, що якщо ти не вибачишся публічно, вона подасть на виселення. Аліно, зроби це заради нас. Заради Софійки. Де ми будемо жити?

Аліна спокійно налила собі чаю.

— Ми? Я вже знайшла житло. А ти можеш залишатися тут із мамою. До речі, передай їй оцей конверт.

Микола відкрив пакунок. Там були копії виписок з його старого рахунку та роздруківки з податкової звітності фірми Світлани Петрівни.

— Що це? — його голос здригнувся.

— Це ціна її спокою. Якщо вона зробить хоч крок у наш бік, ці папери підуть за призначенням. І квартира, яку вона вважає своєю, може стати предметом дуже довгої судової тяганини.

— Ти… ти збираєшся судитися з моєю матір’ю? — Микола дивився на неї так, ніби вперше бачив.

— Ні, Миколо. Я просто захищаю свою доньку від жінки, яка хотіла зробити з неї таку ж слухняну ляльку, як зробила з тебе.

Він простояв у коридорі ще десять хвилин, а потім повільно вийшов, так і не вимовивши жодного слова на захист дружини.

Минуло ще пів року. Аліна сиділа в кабінеті свого лікаря на плановому огляді. Життя почало налагоджуватися: вона знайшла роботу, Софійка пішла в садок, а процедура розлучення йшла своїм чередом.

— Аліно Сергіївно, все добре, — лікарка посміхнулася, але в її погляді було якесь вагання. — Тільки… знаєте, до мене тут приходила одна пані. Світлана Петрівна, здається.

Аліна напружилася.

— І що вона хотіла?

— Пропонувала винагороду… за «невелику послугу». Хотіла, щоб я видала довідку про ваш психологічний стан. Ну, ви розумієте… щоб у суді виникли питання щодо вашої спроможності виховувати дитину.

Аліна відчула, як у вухах зашуміло. Це було вже за межею людського розуміння.

— Ви погодилися? — прошепотіла вона.

— Боронь Боже! Я її виставила за двері і пригрозила поліцією. Але я подумала, що ви маєте знати. Ця жінка не зупиниться.

Аліна вийшла з лікарні, дихаючи на повні груди холодним повітрям. Вона зрозуміла: Світлана Петрівна грає ва-банк. Вона хоче забрати Софійку, щоб помститися за свою втрачену владу над сином.

Того ж дня пролунав дзвінок з незнайомого номера.

— Аліно Сергіївно? Я медсестра з клініки, де ви були минулого тижня. Нам треба зустрітися. Це стосується безпеки вашої дитини.

Дівчина, з якою Аліна зустрілася в парку, виглядала наляканою.

— Ваша свекруха… вона шукала когось, хто б підробив ваші аналізи на заборонені речовини. Вона пропонувала великі суми. Я записала нашу розмову на диктофон, бо мені стало страшно. Візьміть це.

Аліна взяла флешку, відчуваючи, як у неї всередині закипає холодна лють. Вона більше не буде просто захищатися. Вона переходить у наступ.

Вона зателефонувала до Миколи Петровича — колишнього чоловіка Світлани. Вони не бачилися багато років, але Аліна знала, що Світлана обібрала його до нитки під час розлучення.

— Миколо Петровичу, я знаю, як вона з вами вчинила. У мене є документи, які допоможуть вам повернути те, що вона вкрала десять років тому. Але мені потрібна ваша допомога в суді.

Микола Петрович, літня і втомлена людина, спочатку вагався, але коли дізнався, що Світлана намагається зробити з онукою, його очі знову загорілися вогнем, який він, здавалося, давно втратив.

— Вона завжди була такою, — сказав він, гортаючи папери. — Вважала, що за гроші можна купити все, навіть совість. Я допоможу тобі, доню.

Судовий процес про розлучення та визначення місця проживання дитини став справжньою сенсацією у їхньому невеликому місті. Світлана Петрівна прийшла в зал засідань у супроводі трьох адвокатів, впевнена у своїй перемозі. Микола сидів поруч із нею, схожий на тінь.

— Ваша честь, — почав головний адвокат свекрухи, — ми маємо підстави сумніватися в адекватності матері дитини. У нас є свідчення про її нестабільну поведінку…

Аліна спокійно підвелася і подала судді флешку та папку з новими документами.

— Прошу долучити до справи записи спроб підкупу медичного персоналу, а також свідчення Миколи Петровича щодо методів ведення фінансових справ пані Світлани.

Коли в залі пролунав голос свекрухи, яка пропонувала гроші за фальшивий діагноз для Аліни, Світлана Петрівна вперше за все життя зблідла так, що здавалося, вона втратить свідомість. Микола глянув на матір з жахом, який нарешті переміг його страх.

— Мамо… ти справді це робила? — прошепотів він так голосно, що було чути в усьому залі.

Світлана Петрівна мовчала. Її велич розсипалася на очах.

Суддя винесла рішення швидко. Софійка залишилася з матір’ю. Миколі дозволили побачення лише в присутності Аліни, а Світлані Петрівні було винесено офіційне попередження, а матеріали про підкуп передано до правоохоронних органів.

Після засідання Аліна вийшла на ганок суду. Був сонячний день, перший подих весни відчувався в повітрі. До неї підійшов Микола.

— Пробач мені, — сказав він, дивлячись у землю. — Я був боягузом. Я тільки зараз зрозумів, яку монструозну систему вона збудувала навколо нас.

— Тобі треба почати з того, щоб пробачити самому собі, Миколо, — відповіла Аліна. — І навчитися бути батьком, а не просто сином своєї матері. Можливо, колись Софійка зможе тобою пишатися.

Вона пішла до машини, де на неї чекав батько з донечкою. Софійка радісно заплескала в долоні, побачивши маму.

Аліна сіла в авто і вперше за довгий час відчула справжню свободу. Гроші, статус, квартири — все це не мало значення поруч із цим маленьким теплим всесвітом, який вона змогла захистити.

За вікном танув сніг, вода стікала брудними струмками в каналізацію, забираючи з собою залишки старого, болючого життя. Попереду була весна, і вона точно знала: більше ніхто і ніколи не змусить її їсти землю, щоб довести свою правоту.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.