fbpx
Без рубрики
Але я не буду тримати його біля себе. Дітьми, зобов’язаннями, тією ж любов’ю. Я погана дружина

“А ти готова боротись за свою сім’ю?” “Залежить від того з ким”, – кажу я, як виявляється, в голос, і припіднімаюсь з подушки. На годиннику 23:21, діти міцно сплять і соплять на різні голоси. Ляля у животі скаче. За вікном світло від снігу.

Я билась з дівчатами за хлопців. З дорослою жінкою – за коханця. Я брала в руки шматок арматури і пояснювала зловмиснику, що можу захистити себе і не раджу йому цього перевіряти, як саме.

Але “боротись за сім’ю”. Не знаю, напевно, я трохи інакше розуміла цю фразу, коли вирішила, що не боротимусь.

В голові дуже часто спливали всякі картинки з дитинства. Коли до мами приходили подружки чи знайомі. І за зачиненими дверима кухні не було видно, хто з них палить, але розмови було чути прекрасно. Я ще тоді дивувалась, скільки розлучених жінок. Мимоволі відмічала, що всі розлучені – яскравіші і, можливо, набагато більш впевнені в собі, ніж моя мама. Але мама була мудріша. Принаймні, так казала бабця і всі, включно з тими розлученими подругами. Вона багато терпіла, лише щоб зберегти сім’ю. І це чомусь було правильно. Я не знала, чому. Але на підсвідомому рівні було цілком логічно, що правильне робити складніше, ніж неправильне.

Я росла, і багато з того, що подавалось як істина, виявлялось неправдою. Принаймні, у моїй практиці. І за деякий час навіть перевіряти ті “істини” вже не хотілося зовсім, не говорячи про те, щоб вірити в них хоч на хвилинку.

“А де ж тоді любов?” – сльози хотіли котитись з очей, але зупинились. Їх вже не було. Вони вже витекли давно і надовго, і витекли саме за любов’ю. У складній життєвій ситуації мені виявилось дуже цінним побачити, що і один в полі – воїн. Що я сама здатна впоратись зі всім, і що мене неможливо “кинути”, бо я нікому не належу і ні від кого не залежу. Інша річ – почуття. Я зрозуміла, що попри матеріального забезпечення, аліментів тощо є щось, що видерлось би з мого сeрця з крoв’ю після розлучення. Він сам. Не “щось, що він робив для мене”, не сeкс навіть – будемо чесні: кількість сeксy від шлюбного статусу не залежить зовсім. Він, як близька людина, – ось що було вартим сліз, і витиснуло стільки тих сліз з мене.

Я знала одне: якщо з ним щось трапиться, я буду там тієї ж миті. Якщо для його життя треба буде мою крoв чи будь-який з oргaнів – я віддам і піду з лікарні швидше, ніж він прокинеться. Але я не буду тримати його біля себе. Дітьми, зобов’язаннями, тією ж любов’ю. Як і не тримала ніколи. Пишу про себе, наче я якась дуже шляхетна. Ні, я погана дружина, і багато чого робила не виходячи з того, що я – дружина, взагалі. Натомість мене ніхто не образив, ніхто не скривдив. Так – вийшло. І стоячи на порозі прощання, я не мала жодних претензій. Тільки біль від своєї любові, яка тепер вже не дуже узгоджувалась з обставинами. Але не звинувачення.

Натомість розлучені жінки, яких я знала раніше, нерідко демонізували “колишніх”. Про них розповідали всяке неприємне. З ними скандалили за аліменти. Їм дорікали дітьми – починаючи від мук у пoлoгах і закінчуючи тяжкістю виховання. Всі складні риси дітей приписували виключно непутящому батькові. Я слухала, дивилась, і ближче до 16 була остаточно впевнена, що заміж – це пережиток минулого. Принаймні, якось не так. Але краще – взагалі не виходити. Хлопцям, які подобались мені, подобалась така моя позиція. Я знала одне: не буду поливати брудом якогось абстрактного “колишнього”, не доведу до того, щоб валятись у нього в ногах, випрошуючи забезпечення. Стосунки завжди будуть добровільними.

Сім’я моїх батьків була збережена. Я могла би сказати, що вдячна мамі за це. Чи – що невдячна. Але напевно, це попросту не моє діло. Особисті стосунки, особистий вибір.

Лишатись самій в різних ситуаціях – здається, колись це було страшно. Але що більше накопичувалось ситуацій, досвіду їх “розрулення” тощо – страх минав. Зворотня сторона – зростаюча недовірливість – також була недоліком “який треба лікувати” досить недовго. З настанням певного віку я раптом зрозуміла, що це частина мене – це невміння покластись, “бути разом”, вірити безоглядно. І що якщо я нікого цим не ображатиму – то маю право на свою недовірливість. Тим більше, що часом вона просто переходила в уважну адекватність.

Вaгітнiсть другою донькою була тяжкою. Ніхто об’єктивно не міг запевнити мене ні про шанси її зберегти, ні про шанси виносити. Натомість, у зворотньому запевняли цілком спокійно. Тому я перейшла у спілкування про вaгітнiсть виключно у віртуальній площині. У мене була я і була моя малюся. Ми – екіпаж танку. Кожен тиждень був відвойований, і за якийсь час тижнів було вже багато. А коли вона рухалась вже впевнено і часто, з’явилась впевненість. Ось – вона. Ось – я. І ми змогли багато, отже, зможемо ще і більше.

І все одно, воно мимоволі якось виходить, ось – я, хороша така вся. І сама, і все можу, і я молодець.

Я – молодець завжди. Але мало бути не про це.

Просто в світі звинувачень, претензій і “тягнення ковдри на себе” у всіх стосунках я спочатку не могла уявити собі, щоб мені з кимось довелось щось ділити. А потім в ситуації, коли дещо почало ділитись саме собою, я зрозуміла, що краще буду без ковдри. Що оця моя позиція “ніхто мені нічого не винен і я нічого нікому не винна” – цілком життєздатна, навіть коли все дуже складно. Але ж так і перевіряється справжність.

Читайте також: УКРАЇНА “ПО ВУХА” В БОРГАХ: НАС ЧЕКАЄ ДЕФОЛТ ЧИ ВРЯТУЄМОСЬ?

Я рада, що доля зробила наступний крутий поворот. Що я не лишилась сама. Ну, тобто, не в “не сама”, звісно, справа. Я рада, що ми разом з ним – з тим, кого я люблю так сильно. Але є річ, якій я рада більше. Можливо, треба було постояти на двох краях зруйнованого мосту і попрощатись щиро для того, щоб відчути це. Що – якби це прощання справді було назавжди, моє життя би не закінчилось. Що – я сильніша, ніж навіть сама собі могла би уявити. Що – попри свою недовірливість, характер і все решта я можу любити всім серцем. Що мені так легко на душі попри весь біль – тому, що у мене нема претензій.

І що якби лишилося одне, останнє слово. Єдине, щире і останнє, – це було би слово “дякую”.

Джерело.

Related Post

facebook