Абсолютно реaльна історія про свекруху й невістку. Ввечері забігла свекруха, сказала, що хоче забрати онучку до себе на ночівлю. Юля злякано подивилася на чоловіка, та Іван відпустив доньку. Рано вранці Лідія Андріївна з’явилася на порозі, привела дівчинку і заявила: – Я не знаю, як ви її виховуєте, але це щось неможливе! Вона волала півночі, не давала спати ні мені, ні сусідам. Розвернулася і пішла. – Бабуся взяла великі старі ножиці, — сказала дівчинка, — відpiзала волосся, а ще шепотіла, що там заплутався хтось. Поклала в старовинну книгу. З того дня життя сім’ї перетворилося на фільм
Юлю свекруха не злюбила відразу після знайомства. Лідія Андріївна вийшла в передпокій, прискіпливо оглянула Юлю з голови до ніг. Дівчині здалося, що її облили крижаною водою, настільки холодним був погляд матері нареченого. Лідія Андріївна стиснула гyби й, не сказавши ні слова, пішла у свою кімнату. За матеріалами
Так відбулося перше знайомство.
– Я їй не сподобалася? – Юля злякано притулилася до Іванка.
– Мамі складно догодити, — знизав плечима хлопець. – Може голова бoлить, може, просто не в гуморі. Подумаєш! Головне, що я тебе люблю!
Юлія дуже засмутилася, що не змогла справити хорошого враження на потенційну свекруху, але Іван заспокоював наречену, як міг.
– Мамі взагалі ніхто не подобається, подумаєш! І, на хвилиночку, ти ж за мене заміж виходиш, а не за мою маму! Все буде добре! А мама … Як-небудь перeживе.
Хоч Лідія Андріївна була проти цієї «сільської викочки», весілля все одно відбулось.
Після весілля молоді якийсь час жили у квартирі свекрухи, але відразу стало зрозуміло, що дві господині в одній, нехай і великий, квартирі не уживуться.
Юля скаржилася своєму батькові (матір дівчина втратила давно):
– Поки не бачу Лідію Андріївну, смілива, як триста спартанців! І на кожне передбачуване питання кілька відповідей в голові існує. Але, як тільки, натикаюся на її холодний немиготливий погляд, стаю боязкою. Ноги трусяться, в голові порожнеча і тільки повільний, тягучий голос свекрухи у вухах луною звучить. Вона і розмовляє, і лається тихо, ніби змія сичить, але кожне слово, як батогом b’є, залишаючи paни. А я мовчу, тремчу осиковим листком, і губи зводить сyдома — ні слова вимовити не можу.
Батько приїхав в гості, подивився на життя-буття дочки.
-Ой, донечко, — прошепотів батько Юлії, дивлячись, як зачинила за собою двері в кімнату сваха, — не треба тобі жити в одній квартирі зі свекрухою. Дивись, які в неї очі: бездонно-порожні. Змія та й годі. Поговори сьогодні з чоловіком, і я йому дещо поясню. Збирайте речі і йдіть на знімну квартиру, я допоможу з оплатою.
Батько після поїздки подумав й поговорив з родичами, ті допомогли. Купили в складчину молодим невелику квартиру в іншому районі, якомога далі від свахи.
Молоді стали жити окремо. Але кожен божий день мати, капала на мізки сину бо ніяк не могла змиритися з його вибором.
– Навіщо ти одружився? – дзвонила вона синові. – Вона тобі не пара! Селючка тупа, ні дати, ні взяти не може. Гаразд би по зaльoту одружився, я ще б зрозуміла. І то воліла б домовитися з дівчиною, відкупитися грошима. Яку любов ти вигадав? Причарувала тебе дівка, а ти й радий. Розлучайся з цієї негарною, сільською дівкою, поки не пізно! Від неї дітей заводити — тільки породу псувати. Адже ти у мене он який: високий, красивий, розумний!
Іванко знав, що сперечатися з матір’ю марно, мовчки слухав її тиради і клав трубку. Начебто дорослий хлопець, розумний, начитаний, під його керівництвом ціла бригада працює, а з матір’ю розмовляти на рівних не виходило. Продумував заздалегідь весь діалог, всі відповіді на її претензії, а як до справи доходило, як тільки на її погляд або голос її в телефонній трубці чув — так і слова вимовити не міг. Ніби як кролик перед удавом.
Незабаром у молодят народилася дівчинка. Назвали її Олеся, на честь бабусі Юлії.
Свекруха на якийсь час зникла з поля зору. Не телефонувала, не приходила до гості. Іван іноді заїжджав до матері, провідував її. Лідія Андріївна навіть не цікавилася онукою, ніколи не поздоровляла з днем народження дівчинку й нічого не дарувала їй. Ніби й немає ніякої внучки.
Юля часто знаходила біля порога квартири то іржаві голки, то розсипану землю, то цвяхи ковані, обмотані нитками з пір’ям. А оскільки «дівка сільська», швидко збагнула, чиїх рук це діло. Прибирала знахідки кожен раз, як вміла, з правильним словом поворотним.
Юлія зітхнула з полегшенням, коли протягом декількох місяців не знайшла звичних «подарунків» біля дверей своєї квартири. Вгамувалася свекруха, схоже, нарешті.
Так минуло п’ять років.
В один із днів Лідія Андріївна раптово з’явилася на порозі квартири дітей. Посвіжіла, погарнішала, відпочила й розповіла, що знайшла лікаря хорошого, який на ноги її поставив. Тільки погляд залишався таким же холодним і наскрізь пронизливим.
– Я ось що…, трохи помовчавши, промовила вона, стоячи на порозі. – Я була не права. Хочу з вами помиритися. Онуку давно не бачила, он яка красуня виросла. Відпустіть дівчинку до мене з ночівлею. Ми посидимо, казки почитаємо, в ляльки пограємось. Можливо, вона до мене звикне, а я з нею спільну мову знайду. Чого нам у сварці жити, адже ми ж рідня все-таки. Так, Іванку?
– Вона вас не знає, як я відпущу дівчинку та ще з ночівлею! – заперечила Юля.
Але Іванко відвів її в сторону і прошепотів:
– Ти що! Поганий мир кращий за добру сварку! Я можу тільки уявити, як мамі було важко вимовити такі слова! Вона хоче помиритися з нами, навіщо нам ця війна! Нічого поганого дитині вона не зробить! Лише одна ніч! Що може трапитись?
І Юля здалася. Зібрала донечку, проводили з чоловіком бабусю і внучку до самого будинку свекрухи.
Рано вранці Лідія Андріївна з’явилася на порозі, заштовхала дівчинку і заявила:
– Я не знаю, як ви її виховуєте, але це щось неможливе! Вона волала півночі, не давала спати ні мені, ні сусідам. Передбачала ж, що нічого хорошого з цього не вийде, так і сталось.
Розвернулася і пішла.
Юля пригорнула до себе дочку, заспокоїла її, вмила. Набрала води в ванну, занурила Олесю. Після купання почала сушити та розчісувати її волосся й ахнула — пасмо волосся, десь сантиметрів 15 у дівчинки було вистрижене.
– Бабуся взяла великі старі ножиці, — сказала дівчинка, — відрізала волосся, а ще шепотіла, що там заплутався хтось.
– А куди вона волосся твоє поділа? – запитала Юлія.
– Поклала в старовинну книгу, — відповіла дівчинка.
Юля зрозуміла, що свекруха не просто так приходила за дівчинкою, але що їй робити тепер — не знала.
З тієї пори Олесю як підмінили. Вона перестала спати взагалі. Юлі навіть довелося звільнитися з роботи, тому що дитину попросили забрати з дитячого садка. Як тільки дівчинка засинала, через кілька хвилин вона прокидалася, заходилася в кpuку, не спала сама, й не давала спати іншим дітям. Могла встати з ліжка з закритими очима, ходити по кімнаті, намагаючись сховатися в затишне місце.
Юля чого тільки не перепробувала. Не допомагали ні змови, ні церковні служби, ні лікування — Олеся засинала на короткий час, притулившись до матері або до татка.
Через деякий час Юлія взяла доньку і поїхала в село, звідки вона була родом. Подумала, може там зможе знайти допомогу. Як тільки батько побачив, в якому стані приїхали його дівчатка, вивів коня, запріг у віз, посадив Юлю з Олесею і повіз в далеке, село, до бабці.
Юлія потім розповідала, що в те богом забуте село можна дістатися або на коні влітку, або на санях взимку — іншої дороги немає ніякої.
Бабка була дуже старенькою, але ще в силі. Оцінила ситуацію з першого погляду. Схопила Юлю за руку, посадила в кут, присунула її столом і веліла:
– Тихо сиди й не смикайся! Ні звуку, ні голосу! Що б не відбувалося, сиди так, ніби тебе немає тут!
Дівчинка на порозі, не роблячи жодного кроку в хату.
Бабка закрила двері на засув, вставивши в нього звичайну качалку, якою тісто розкочують.
Сама взяла нiж, звичайний, але з насічками й почала вимовляти якісь слова, в яких Юлія не розуміла нічого.
Бабка вистукувала ритм ножем по столу, а Юлії здавалося, що все це їй сниться, настільки нереальним було те, що відбувається.
“Знаєте, я думала, що є актрисою на знімальному майданчику, де знімають фільм жахів. Тому що моя дівчинка повернулася до дверей і почала лобом об двері в тому ж самому ритмі, в якому бабця стукала ножем по столу” – це пряма мова Юлі.
Все б нічого, тільки дівчинка при цьому говорила грубим чоловічим голосом одну і ту ж фразу:
– Випусти мене звідси!
Як тільки бабка закінчила свою роботу, дівчинка втратила свідомість поблизу порога.
А коли прийшла до тями, сказала звичайним голосом:
– Мамо, я пити хочу.
Бабка дала з собою заговореної води, веліла пити дівчинці та мамі й пояснила, що Олесі не можна спілкуватися з бабусею. А вже як все це Юля зробить, то не турбота бабки.
– Твоя свекруха створила ляльку з волоссям дівчинки. Вона не хоче, щоб дівчинка жила на цьому світі. Вважає, що якщо дитини не стане, то її син розлучиться з тобою.
Юля повернулася додому, поговорила з чоловіком. Відтепер спілкування з мамою лише на нейтральній території, в будинок її не пускати.
Сон в Олесі нормалізувався, нервова система прийшла в порядок.
Чому ця історія спливла днями?
Тому що Олесі виповнилося 8 років, і свекруха знову з’явилася на горизонті.
Як Юля про це здогадалася?
Дуже просто — прокинулася раптово вночі від дивного відчуття, ніби на неї хтось дивиться. А біля ліжка стоїть її дочка. Очі дівчинки відкриті, погляд порожній, в нікуди. В руках дівчинки широко розкриті ножиці, якими вона розмірно клацає, ніби щось стриже.
Юлія сховала в будинку всі предмети. У телефоні Олесі (подарунок на день народження) виявила незнайомий номер. З’ясувалося, що це новий номер телефону свекрухи. Дзвонила напередодні кілька разів, під вечір.
Юлія зібралася в поїздку, знову в те саме село.
Я запитала у неї, де село знаходиться.
– На Волині — відповіла Юля. – У глухому лісі на кордоні з Білоруссю. Його навіть на карті немає. Там всього пара-трійка хат залишилося. Тільки батько туди дорогу знає.
Юлія вирішила запитати у бабки, чи не можна якось так нейтралізувати свекруху, щоб вона відчепилась раз і назавжди.
Більше Юлю я не бачила і чим закінчилася ця історія, не знаю. Але цілком можливо, наші шляхи перетнуться ще раз. Всяке в житті буває.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
