Коли я познайомилася з Сергієм, йому було 42 роки, на той період мені було 24, а його дружині 35. Ми з ним разом працювали, ну і так сталося, що покохали один одного. Звичайно мені не дуже хотілося бути другою в його житті і незабаром мені набридло так жити, я хотіла стабільності і визначеності. Тому вмовила Сергія зробити свій вибір – або я, або вона. І не знаю чому, але він вибрав мене, можливо тому, що у них не було дітей.
Він пішов від дружини і ми стали жити разом, в орендованій квартирі. Одна справа було просто зустрічатися, і зовсім інша справа жити разом. Спочатку все було дуже добре, але добре було лише перші два місяці нашого спільного життя. Нам було важко порозумітися одне з одним, я так думаю, що це через велику різницю у віці. Ми почали сперечатися з приводу і без. Ми дорослі люди і, звичайно ж, припускали, що може бути так, але все одно вирішили спробувати.
Сергій намагався постійно мене повчати, виховувати як маленьку дівчинку, що потрібно робити, а чого ні. А я звикла до свободи і самостійності. Загалом, мені не подобалася його така опіка. В один прекрасний момент я не витримала, і сказала, що такою як його дружина я ніколи не буду. А якщо його щось не влаштовує, то може повертатися до неї. Сергій довго не думав, зібрав речі і пішов. Дружина його пробачила і прийняла.
Я сумувала, але через тиждень пролунав дзвінок у двері, на порозі знову стояв Сергій з речами. Виявилося, він знову пішов від дружини. Ми знову були разом.
Після його повернення в нас знову стало все добре. Так прожили ми з ним приблизно два місяці. Після чого знову посперечалися і він, не довго думаючи, знову зібрав речі і пішов до колишньої дружини. Я вирішила більше не випробовувати долю і переїхала в інше місто, змінила номер телефону і навіть нашим спільним знайомим про це не казала.
Я почала нове життя. Орендувала квартиру, влаштувалася на роботу і начебто все було добре. Познайомилася з чоловіком, своїм ровесником, але чогось мені все одно не вистачало, стосунки з новою людиною мене втомлювали і швидко набридли. Я зрозуміла, що мені не вистачає мого Сергія, його турботи й опіки.
Через два місяці, після нашого розлучення, пролунав телефонний дзвінок. Це дзвонив він, вже не знаю, як і в кого йому вдалося знайти мій новий номер. Запитав, як у мене справи, чим займаюся, як живеться на новому місці. Загалом – просто розмовляли. Але потім Сергій сказав, що скучив. Але в той же час, ми обоє розуміли, що не зможемо жити разом. Ми довго розмовляли і думали як нам бути далі. Зрештою, ми вирішили, що будемо, як і раніше просто зустрічатися.
З часом у них з дружиною щось не склалося, вони були різні люди, Сергій розлучився.
Тепер він живе один, і я живу одна. Ми зустрічаємося кожен день, але жити разом не наважуємося. Я розумію, що так продовжуватися все життя не може, але як, якщо інакше в нас не виходить. Я кохаю його, але жити з ним не хочу.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.