А що я такого зробила? На мій власний розсуд все доволі справедливо. Можна подумати, інший у мене з’явився і я від свого чоловіка відвернулася, – говорить Надія, – На рівному місці просто роздули з мухи величезного слона, у мене тепер через скарги свекрухи та нашіптуванню сестри чоловіка сьогодні сім’я ледь не на межі розвалу. А в сім’ї нашій, між іншим, дочка росте.
Дочці Надії та Артема зараз 5 з половиною рочків, наступного року у вересні дівчинку планують відвести в школу. І до недавнього часу між подружжям була тиша, спокій та злагода повна.
Артем працює, Надія після декретної відпустки теж знайшла собі місце, звільнившись з колишньої організації. І причиною нинішньої ситуації стала якраз робота Наталі, точніше її зарплата цікава.
– До мене мій начальник перші пів року уважний був, придивлявся, – згадує Надія, – ні, не подумайте нічого недоброго тут. Моєму директору вже десь під 70 років, так що ні про що не думайте собі там. Просто дивився, як я працюю, як до своєї роботи відношуся, бо він сам ну дуже відповідальна людина і шанує таких же, як сам. А я що? Дочка моя, дуже добре, звичайно, хворіла зрідка, дякувати долі, обидві бабусі були на підхваті у нас, робота мені подобалася. Ось я і пішла швидко в гору по кар’єрних сходинках.
Перші пів року Надія отримувала досить таки скромну, як на перший погляд, зарплату, набагато менше, ніж її чоловік Артем.
Чоловік дружину не дорікав ніколи, був задоволений, що на ній побут, що Надія сама дуже швидко прийшла в форму після декретної відпустки, зробила зачіску, манікюр, стала виглядати так, як до їхнього весілля, наче помолоділа аж, ще краща стала.
– Ну так, – каже Надія, – в декреті я себе таки запустила дуже, зізнаюся, тут навіть не поспориш з цим. Просто не було грошей та навіть часу на себе, правду кажучи. Ні, чоловік не скупився для мене, без особливих нарікань давав на мої потреби по можливостях наших. Але мені вся ця ситуація не подобалася: гроші я повинна була просити у нього постійно на кожну дрібницю якусь для себе. На все абсолютно. На дочку, на продукти, на комуналку також, на свої маленькі забаганки. Артем, звісно, гроші мені давав, не відмовляв, але весь час говорив мені: потрібно менше витрачати, треба економити при кожній нагоді, у нас же декрет й кредит чималий. Тому я навіть зайвого крему не могла собі дозволити купити, чи шампуню, що вже говорити про салонний манікюр і процедури різні.
Коли вже Надія сама вийшла на роботу стало легше, якусь суму вона, попередивши чоловіка, стала залишати собі на власні потреби. Артем знову трохи щось там незадоволено говорив на тему того, що треба економити, але погодився.
– А через пів року, – говорить Надія, – мій начальник мені нові обов’язки дав і зарплату дуже гарно підвищив. Стала я заробляти трохи більше, ніж мій чоловік Артем. А через рік мене призначили начальником цілого відділу і знову мій оклад став набагато більшим ніж до того був.
Тепер Надія вже заробляла майже в два рази більше від Артема.
Але про ці свої успіхи сама вона промовчала. Ні про нову зарплату, ні про нову посаду чоловік вже навіть не здогадувався, вважаючи, що він в родині, як і раніше, головний годувальник та головна опора для всіх.
– Так йому самому ж так спокійніше буде, – дратується Надія, – скажи я, при його характері почався б смуток та вічні нарікання: як так, дружина більше грошей отримує? Так що не знав він, був спокійний та веселий, відчував себе надійним та хорошим чоловіком, який додому мамонта несе двічі на місяць.
Гроші, які сама Надія отримувала зверху озвучених своєму чоловікові, жінка частково витрачала на себе: хороший одяг, білизна, продукти кращі та якісніші, ніж ті, які вони могли собі дозволити раніше, сумочка фірмова, помада якісна.
Салон, де Надія манікюр робила, поміняла на більш престижний, адже послуги там набагато якісніші. Словом, радувала себе, доглядала за собою та раділа життю.
– Чоловікові моєму абсолютно все одно брендова сумка у мене, або підробка якась, він нічого в цьому не розуміє. Мій Артем точно різниці не побачить ніколи, я навіть не сумніваюся в цьому. Сказала, що купила копію відомого бренду та й добре, а не сказала, то він собі думає, що це якась звичайна сумка за 500 гривень та й усе.
– А вже у вартості манікюру та іншого жіночого щастя, Артем і зовсім не розбирається, як і в якості одягу та біжутерії, – каже Надія, – Я ж до того ж, я відкладала частину грошей на рахунок. На свій рахунок, але ми ж в шлюбі, так що, що якби, гроші б були поділені між нами порівну, зрозуміло. Просто не можна ж жити зовсім без відкладених грошей сім’ї у наш час.
А ось сестра Артема Ірина, яка приїхала до мами погостювати, в вартості “жіночих радостей” прекрасно розбиралася. І відрізнити “фірму” та брендову річ від підробки могла відразу.
– Артеме, дивлюся, – сказала вона мамі, – матеріальне становище своє суттєво покращив? Кредит вони виплатили вже свій?
– Та де там вони виплатили, – похитала головою свекруха Надії, – з яких таких доходів? Живуть вони сім’єю від зарплати, до зарплати. Харчування зараз дорого обходиться, продукти недешеві, дитина, проїзд та комуналка – на це вистачає та добре.
– Хм, – усміхнулася Ірина відразу, – тоді у нашої Надії якийсь серйозний шанувалиник з’явився! Не інакше!
І Ірина швиденько озвучила мамі свої усі домисли про те, скільки коштує сумочка Наді, скільки коштують зараз в магазині такі туфлі та джинси, які носить їх вона, що помада помаді різниться і в їх невістки вони дуже якісні та брендові. І та, якою фарбується дружина Артема, коштує половину маминої пенсії, а то й більше набагато.
– Артема мого так накрутили, – каже Надія, – що він звинуватив мене в тому, що у мене хтось є. Я чоловіка такого ще ніколи не бачила. Довелося розкрити всі карти йому.
Надія, вже після того, розповіла чоловікові і про посаду, і про зарплати. Показала банківські нарахування усі, офіційні, побачив Артем і рахунок з накопиченнями дружини.
Лише від того краще зовсім не стало:
– Поки я на обідах своїх економлю, контейнери з собою ношу на роботу, – сказав чоловік з такою якоюсь образою і розчаруванням, – у тебе речі коштують, як два тижні моїх обідів в кафе? Твоя сумка коштує стільки, скільки я в місяць отримую? А я та дочка одягаємося там, де й раніше? Та ну його вже той одяг. Ти навіть таємний рахунок собі завела? Подушечку безпеки збираєш? Ти мене ці роки за кого мала? Я кожен день в напрузі такій: чи вистачить нам на необхідне, на кредит, на те, щоб дочку в школу зібрати, а ти. А ти гроші ховаєш? Інакше я і сказати не можу. Роками ховаєш гроші від сім’ї!
– Що значить ховаю я гроші від сім’ї своєї? – обурилася Надія, – Я їх не у тебе з кишені взяла і просто діставала. Я їх заробляла сама. Так, витрачала на себе. Тому що в декреті була навчена добре, коли у тебе на колготки просила, а ти постійно вимовляв мене та щоразу скаржився на це, що треба економити. І рахунок завела, а як же? Треба ж і запас мати про всяк випадок. Рахунок мій, але гроші ж загальні на ньому, які до мене претензії.
– А я тобі що, хіба грошей не давав? – обурився Артем, – Так, я запитував, куди і на що, я ж їх заробляв, мав я право знати, куди ти їх витрачаєш. Але я від сім’ї ні копійки не приховував, в копілку нікуди не складав їх ніколи, про розмір зарплати тобі теж ніколи не брехав, а правду тобі завжди казав.
Уже тиждень чоловік живе у мами на дачі, дочці своїй він просто сказав, що треба бабусі допомогти, з Надією чоловік не розмовляє зовсім.
А Надія дивується: за що? І зовсім не розуміє, в чому вона завинила і що їй робити далі? Невже вона щось погане зробила, коли гроші заробляла для сім’ї?
Фото ілюстративне.
