«Заробила на квартиру всього лиш за 3 роки? Не може такого бути! То як вона працювала, щоб так доробитися? Я от уже 15 років в Італії – нічого, квартиру ще не купила!», – безпрецендентно коментувала Ірина інформацію, яку почула про Олену.
В парку, на травичці, група українок вела жваву розмову. Поговорити вони можуть лише в неділю, у них – вихідний. Така собі віддушина на чужині – парк на Ребібії в Римі.
То ж весь тиждень чекають, щоб зустрітися, поговорити, вилити душу одна одній. Бо у кожної своя історія, і, як правило, не дуже весела.
Зранку відправили на Україну передачі: оливкову олію, макарони, тону, обов’язково каву, внукам – цукерки, дітям – гроші.
Важко на чужині. Та й вік вже не той. Наймолодшій, Варварі – 49 років. А Ірині незабаром виповниться 70. Скоро вже і їй треба буде допомога. Та вона не здається – намагається з усіх сил триматися, постійно жартує, розповідає різні цікаві історії новеньким, вчить їх як вижити в Італії, бо багато чого надивилася на чужині.
Інформація про те, що Олена купила квартиру не давала їй спокою. «А це точно? Інформація перевірена? Бо щось мені не віриться. Мої діти кажуть, що це – неможливо. В Україні все так дорого.»
«Ірино, чого ж ви так говорите? Я думаю, цілком можливо», – спробувала заперечити Варвара. Вона добре знала Олену, бо були з нею з одного села.
Олена – надзвичайно порядна жінка. Життя у неї з чоловіком не склалося, зате дітей має добрих. Три донечки. Правда, дорослі уже. Вона ними дуже пишається, каже, що її діти – її найбільша гордість. Я вам більше скажу, Олена справді має добрих дітей.
Знаєте, чому змогла за такий короткий термін заробити на квартиру? Бо вони не брали її грошей. Самі заробляють на Україні. Може, і небагато заробляють, зате стабільно. То ж не тратили мамині гроші на дурниці. Навіть посилки заборонили їй присилати, кажуть що в Україні вже є багато італійських магазинчиків і там все можна купити. Це і дало їй змогу трохи підскладати.
А Ви, Ірино, не ображайтеся. Вашим синам варто було б взяти приклад з Олениних дочок. Хлопцям вже по 40 років, а вони ще толком і ніде не працювали. Та ще й невісток вам таких самих привели. От і чекають усі, разом з внуками, на ваші гроші.
Ви ж їм все повністю присилаєте. А навіщо? Навіщо такі сумки спаковувати щотижня? А Ви подумали, що з ними буде, як Ви в Україну повернетесь? Хто вас усіх буде годувати?».
Ірину слова Варвари глибоко вразили. Вона і не думала над цим. Просто працювала, все дітям віддавала, раділа, що може допомогти. І не зчулася, як її діти давно виросли, адже залишала вона їх в Україні 25-річними юнаками.
І справа не втому, що Олена купила квартиру, а вона – ні, справа в тому, що вона зрозуміла, що Варвара має рацію, і що життя пішло якось трохи не так. І різниця справді є – допомагати дітям чи повністю їх утримувати.
Задумалася і над тим, якою буде її старість на Україні.
Фото ілюстративне – politkrytyka.