Ірина в той ранок робила з мамою вареники з сиром та вишнями, мамині улюблені. Чоловік з діточками поїхали в кінотеатр, трохи відпочити та розважитися, а Ірина залишилася з мамою.
Старенькі мамині пальчики так гарно ліпили вареники, Ірині ось вже 45, а вона так і не навчилася місити тісто так справно, як мама.
В двері хтось постукав. Ірина думала, що знову діти щось забули і поспіхом відкрила двері.
На порозі стояв він – її батько. Вона його років 20 не бачила, але впізнала б його завжди, адже, як дві краплі води, дуже схожа на нього.
Батько без запрошення увійшов в коридор, заніс дві великі сумки і привітався.
Мама Ірини вийшла з кухні на зустріч і ніби скам’яніла в коридорі. Не сказавши ні слова, пішла до своєї кімнати.
Батько пройшов на кухню.
– Бачу, доню, ви живете не багато. Я ось зараз живу дуже заможно, одружився, маю вдалий бізнес. Та за всі роки дітей з дружиною не маю, от хочу й тобі допомогти. Ти вже вибач, що не довідувався до вас, але я не забув про тебе. Ти на матір свою не зважай, вона образу тримає на мене. Але ти маєш дбати про достаток і своїх дітей. Я вам можу дати все, хочу квартиру одну тобі подарувати, щоб не жили в материній квартирі до старості років.
Батько став розповідати, що 20 років тому поїхав в Німеччину на заробітки, все дуже добре вдавалося. З грошима повернувся в Україну, започаткував свій бізнес, одружився. Життя у нього було яскравим, повним добробуту, але діток так більше й не мав.
Запевняє, що про доньку згадував постійно, але прийти так і не наважився всі ці роки – боявся, що не пробачить.
Батько по господарськи зайшов на кухню і впевнено став розпоковувати сумки: виймав якісь делікатеси, продукти, фрукти, і сунув в руки Ірині якийсь конверт.
Лише аж тепер Ірина зрозуміла, що відбувається. Швидко спакувала сумки назад, вкинула туди гроші і провела батька за двері.
– Мамо, швидше біжи на кухню. Вареники треба ліпити, все тісто пливе. Скоро наші прийдуть додому. А чим ми їх з тобою частуватимемо?
Спеціально для Ukrainians.Today.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
