Ще в березні я взяла двох своїх онучок 7 і 9 років і поїхала до своєї рідної сестри в Іспанію.
Ганна мене покликала сама, ні я, ні діти їхати не хотіли, але вона сказала, що я маю думати про онуків, тому просила збиратися.
Ганна живе з чоловіком в невеличкому будинку, діти її з сім’ями окремо живуть.
Коли я приїхала, то мала з собою трішки грошей на картці, але сестра мене відразу попередила, що допомагатиме мені і оформить на нас допомогу, щоб нам було жити за що.
Дітям за кордоном дуже сподобалося, дівчатка у мене спокійні такі не шумні. Ми ходили багато гуляти, купувала дітям фрукти та морозиво.
Ми отримували допомогу, тому продукти я хотіла купувати сама, але сестра сама сказала, що з чоловіком купуватиме все в холодильник. Ну я і змирилася та подякувала за допомогу.
Я намагалася хоч якось віддячити їм за все, тому готувала та прибирала скрізь лише я, іноді бувало так втомлювалася, наче з роботи прийшла. Роботу я не шукала, адже ми вірили, що там тимчасово, та й дітки ще малі, просили, щоб я залишалася з ними. На життя нам вистачало загалом.
Так місяць минув, потім другий, сестра стала мінятися на очах. Якась незадоволена, без настрою ходить. Я помітила зміни, але нічого не хотіла запитувати в неї, якщо мовчить і сама нічого не каже.
Ми з дівчатками старалися більше виходити з дому, гуляти в парку, ходили до озера. Та сестру наче підмінили, стала говорити, що готуватиме вона все окремо, бо їй своя приготовлена їжа з чоловіком смачніша виходить, ніж готую я.
Мені було образливо, звісно, адже готую я смачно, це знають усі, хто в гостях в мене був та вся родина моя. та я промовчала.
Потім сестра стала з чоловіком окремо сідати їсти від нас. Ми рано встанемо, а вони ніби вже й поснідали. так і обідати старалися окремо і вечеря у них досить рано була.
Мені важко було вже жити в сестри, хоча й повертатися було ще рано, адже у нас неспокійно було. Я вдавала, ніби все добре і я нічого не помічаю.
Та якось до сестри прийшла донька, вона не бачила, що ми в будинку, думала, що ми десь гуляти пішли. Племінниця ще з порога вигукнула:
– Мамо, ну що, вони ще у тебе сидять?
Як мені прикро стало від того. Я вийшла до зали і сказала, що ні, сидіти ми вже не будемо, збираємо речі додому. Сестра мене вмовляла залишитися, племінниця зніяковіла, але я вже не слухала нікого. В той день ми вирушили з онучками додому.
Зараз багато чую від людей, які хотіли пересидіти це за кордоном, що важко на чужі ні за кордоном, адже чужі люди не так ставляться до нашої біди. Та я це добре розумію і зовсім не дивуюся, адже моя сестра не краще віднеслася до нас. Для чого було запрошувати мене до себе з дітьми, чи вона лише гостей чекала на тиждень? Але ми дуже швидко набридли їй.
Рада за українців, яких в інших країнах добрі люди прихистили. Іноді здається, що краще до чужої людини поїхати, ніж до рідної своєї. Бо отак і стали ворогами тепер з Ганною. От тобі й рідна сестра.
Фото ілюстративне.
