– А ти думала, що і грошей заробиш, і сім’ю збережеш? – питає мене зовиця. – Так поки ти в своїй сонячній Іспанії ласувала цитрусовими, і грілася на сонечку, тут теж відбулися маленькі зміни, – каже.
Так вийшло, що я приїхала додому без попередження, і просто ошелешена тими “маленькими змінами”, які побачила. На моєму подвір’ї повним ходом господарює сестра мого чоловіка, а cам чоловік тимчасово проживає у іншої жінки в сусідньому селі.
Я хотіла йому повідомити про свій приїзд, та він кілька днів не брав від мене слухавку і навіть не вважав за потрібне мені перетелефонувати.
А у мене не було часу тягнути, тому що не стало синьйора, якого я доглядала, нової роботи не було, і я опинилася на вулиці. Щоб не платити за знімання, я вирішила додому їхати, навіть не підозрюючи, що там відбувається.
В Іспанії я вже 22 роки. Поїхала, бо їхали тоді всі, власне, з нашого села більшість людей виїжджало в Іспанію. Було навіть таке, що цілими сім’ями.
Я теж просила чоловіка, щоб він їхав зі мною, бо наш єдиний син вже на той час в технікум поступив, і його спокійно можна було залишити на бабусю.
Та мій чоловік про зміну місця проживання навіть чути нічого не хотів, заявив, що йому і вдома добре. А якщо мене щось не влаштовує, я можу їхати – він мене не тримає.
Чоловіка свого я люблю, ціную, тому, щоб не загострювати ситуацію, ми з ним домовилися, що я присилатиму йому гроші, а він буде вклади їх в будинок і в наш благоустрій.
Так ми всі роки і робили. Звели величезний будинок, напевно, найкращий в селі. Навколо будинку чоловік красу поробив – мило глянути.
Сина ми теж не обділили. На весілля я йому повністю обставлену двокімнатну квартиру подарувала – заходь і живи. Також грошима і продуктами весь цей час допомагаю.
Останнім часом часом я бачила, що у нас з чоловіком стосунки погіршилися, але я і уявити не могла, що у нього є інша. Нам в цьому році по 60 виповниться, я думала, він застарий для такого.
Чоловік себе винним не почуває, каже, що не треба було мені приїжджати без попередження додому. Він не планував, і не планує з сім’ї йти. От тільки тепер, коли я про все дізналася, залишатися разом нам буде важче.
Водій підвіз мене під саму хвіртку. Я зайшла в свій двір і бачу зовицю, яка як господиня проходжається туди-сюди. Виявилося, що вона з чоловіком розійшлася, і не придумала нічого кращого, як прийти до нас, адже наш будинок і так пустує, а так вона за ним хоч пригляне.
– Ти навіть дозволу у мене не запитала, – спересердя кажу я їй.
– А чого я мала б у тебе дозволу питати, якщо це дім моїх батьків? – зухвало відповідає мені зовиця.
Її правда, я в цей дім прийшла в невістки. Але коли це було. Я ж останніх 22 роки сюди вкладала десятки тисяч євро.
Та дім за документами належить моєму чоловікові, а він дозволив сестрі пожити у нас.
– Ти розумієш, Раїсо, я не маю зараз іншого виходу, – скаржиться зовиця на свою важку долю.
Її чоловік додому свою нову пасію привів. З розподілом майна там також все складно, не знаю, чи вдасться їй щось відсудити навіть.
Сина свого питаю, чого він мовчав, і нічого мені не сказав, а він понурив очі і каже, що не хотів робити мені боляче, і сподівався, що батько повернеться додому поки я приїду з Іспанії.
Отака Санта-Барбара у мене. Що тепер робити – я просто не уявляю. В мене є сестра, яка живе в сусідньому селі, я до неї поїхала поки, щоб заспокоїтися і прийняти рішення. Тільки от яке?
Не думала я, що в 60 років буду мати ще й таку оказію. Виявляється, що тут вирувало своє життя, про яке я нічого не знала, бо мені ніхто нічого не казав.
Розлучатися зараз і ділити майно – не варіант. Але я і не хочу, щоб мій чоловік у іншої жінки підживав, поки мене немає. І зовиця, чому вона має жити в моєму будинку?
Питань більше ніж відповідей. А що з цим усім робити – я не знаю.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
