– Все, я від вас йду, – ображено сказала Тамара Дмитрівна, підвівшись відразу із-за столу.
Її очі були зовсім холодні. Вона якось невдоволено глянула на Олену, що стояла поряд із своїм святковим столом, прикрашеним свічками і різними подарунками.
Але в центрі уваги був великий гарний торт, покритий невеличкими кремовими трояндами і шматочками волоських горіхів.
Побачивши святковий десерт для невістки, свекруха спохмурніла ще сильніше.
Жінка відразу розвернулась і попрямувала до виходу, голосно зачинивши за собою двері.
Присутні гості з подивом дивилися на неї.
Петрові було зовсім не приємно за цим спостерігати.
Олена стояла тихо, не знала, як на це реагувати, але посміхалася гостям і намагалася показати, що все добре.
Вона вдавала, що нічого не сталося, хоча на душі була образа за вчинок свекрухи.
Олена любила готувати смачні та корисні страви, вона слідкувала за собою, займалася спортом.
Петро теж підтримував дружину в цьому, вони разом ходили в спортзал і харчувалися корисними стравами.
та, на жаль, стосунки зі свекрухою у Олени не склалися. Тамара Дмитрівна мала твердий характер, любила, щоб до неї в усьому прислухалися і усім роздавала поради, навіть, коли й не просили про це.
Не дивно, що вона завжди втручалася в сімейне життя свого сина.
Олена мовчала завжди, вона вважала, що краще бути мудрішою і поступитися, щоб все добре було в родині і жити без суперечок та непорозумінь.
Тамара Дмитрівна вважала себе мудрішою за невістку, і постійно робила все, щоб Олена не перебрала її владу в родині, адже вважала, що буде не правильно, якщо невістка керуватиме всім.
Тому мати старалася завжди випереджати Олену і сама хотіла керувати усім.
Так і сталося цього разу.
Наближався день народження Олени і вона ретельно обирала торт для святкування.
Вона, звісно, знала, що свекруха любить шоколадний торт, але вона любила кремовий торт з полуницею і ваніллю, такий легкий і не дуже солодкий. А ще – щоб там були горіхи.
Обираючи, радилася з Петром.
– Мама таке не любить, краще інший обери, – мовив той.
Олена розуміла, але це було її свято, вона хотіла замовити те, що любить сама.
– Давай замовимо цей торт, будь ласка, а мамі твоїй я замовлю шоколадні тістечка, які вона любить – так добре буде усім.
Петро погодився, адже вважав, що це добра ідея і задоволені будуть усі.
Так і зробили, як надумали обоє.
Зранку у Олени був чудовий настрій. Торт і тістечка для свекрухи вже були куплені.
Ввечері стали сходитися гості: близькі друзі, родина, колеги з роботи.
Було сказано багато теплих слів, привітань, подаровано подарунків, щирих посмішок і радісних моментів.
Всі їли, спілкувалися, дійшла справа до торта.
Побачивши торт, свекруха змінилася в обличчі.
Коли Олена принесла торт, мати не змовчала:
– І що це за чудо таке? Чому ти про мене не подумала?
Гості затихли, усім було ніяково.
Невістка почала виправдовуватися, мовляв, знає, що свекруха не любить такий, але це її улюблений, а мамі вона замовила спеціально її улюблені тістечка.
Але Тамара Дмитрівна вже й не чула її.
– А я що? Чому мені не таке, як людям? Треба було вибрати щось, щоб і я їла, як всі.
Мати відразу невдоволено встала і пішла, а гості залишилися без настрою.
Олена залишилася стояти посеред кімнати, засмучена та розчарована.
Коли гості розійшлися, чоловік, замість підтримки, став засуджувати Олену, мовляв, вона вчинила не правильно.
– Навіщо було так робити? Тепер мама образилась і не хоче навіть зі мною розмовляти. Вона досі не відповіла на жодне моє повідомлення і не бере телефон, – Петро не знаходив собі місця.
– Ми разом з тобою вирішили вчинити так.
– Не потрібно відповідальність на мене перекидати.
– Але чому я маю постійно поступатися мамі твоїй?
– Бо це моя мама, важлива людина для нашої сім’ї. Ти маєш завтра купити торт, який мамі подобається і піти до неї та вибачитися.
– Але ж немає за що вибачатися.
– Шкода, що ти не визнаєш, що була не права. Поки ти не зрозумієш, що вчинила не правильно і не вибачишся перед нею – я житиму в мами.
Петро відразу викликав таксі та вийшов із квартири з сумкою. Олена лише розчаровано подивилася йому услід.
Відтоді минуло три тижні, Олена сумувала дуже за чоловіком.
Квартира без нього їй здавалася порожньою і холодною. Вона зрозуміла, що навіть щирі почуття можуть зруйнуватися через дрібниці.
Олена набрала чоловіка перша:
– Привіт, Петре, я скучила, хотіла поговорити з тобою. Ми не вірно вчинили, не варто нам розлучатися через дрібницю. Я хочу, щоб ти повернувся додому, хочу зберегти нашу сім’ю, ми ж добре жили з тобою.
– Але це не дрібниця, це моя мама і вона чекає вибачень. Інакше мені буде важко жити між двома вами.
– Але мені немає за що вибачатися. Ти добре обдумай, що нічого не сталося, я поважаю твою маму, але не маю в усьому слухатися її. Повертайся, все обговоримо.
– Якщо ти не збираєшся вибачатися перед нею, тоді нам нічого обговорювати далі, – мовив Петро і поклав телефон.
Олена ще декілька днів чекала, але Петро не подзвонив. Вона подала заяву на розлучення і вони розлучилися.
Після того Олена з Петром жодного разу не спілкувалася. Родичі усі в подиві, адже ніхто не може повірити, що їх сім’я так несподівано швидко розпалася.
Олена іноді сумує за Петром, картає себе, що поспішила. Він для неї був добрим чоловіком.
Можливо, таки було варто вмовити його повернутися і зберегти сім’ю?
Чи зробила вона помилку, що не вибачилася перед свекрухою?
Фото ілюстративне.
