fbpx

А мені тітка вчора телефонувала, материна рідна сестра. Розказувала, що мама перестала в аптеку ходити, грошей зовсім немає, на продукти теж не вистачає, на одних макаронах і гречці сидять. Просила купити мамі щось в холодильник, і куртку якусь, бо ходить у рваній. А я сказала, що мені байдуже, я батькам ні гривні не дам, ні гривні

Колишня однокласниця Віра поскаржилася на днях мені:

– Мої батьки пенсію тільки недавно отримали, уявляєш, і вже без копійки сидять, мені важко це збагнути. Сидять на картоплі пісній та солоних огірках, які мати влітку накрутила. Батькові цього не можна взагалі їсти. Він уже в віці, недужає, такі харчі точно не для нього і здоров’я його. Вони з нормальних дорогих препаратів, які їм допомагали, перейшли на незрозуміло що, зате дешеве.

– Слухай, ну невже все так погано у них зовсім склалося?, – незрозуміло було мені. – У тебе тато й мама все-таки дві столичні пенсії отримують, плюс тато підробляє, говориш. Трохи він підпрацьовує, але все ж це теж добре хоч щось, якась додаткова копійка в домі буде. Як на мене, то на їжу та хороші препарати мало б вистачити.

– Так вистачало на те, що й людям, завжди, жили вони досить таки добре, – з сумом говорить мені Віра. – Жили нормально, і гроші у них були, поки вони не додумалися Олегу машину взяти, і не просто купити, а в кредит. Вони якось там між собою домовилися, про що я навіть і гадки не мала, що Олег сам той кредит і платити буде, але яке там. Ти ж знаєш нашого Олега, він не змінився з молодих та юних років. У підсумку, звичайно, платить усе тепер наш тато. А я відразу говорила, що так буде. Але мене і слухати не хотіли, тато й мама взагалі не хотіли зі мною на цю тему спілкуватися.

Олегові теж тридцять п’ять років, вони з Вірою двійнята, але двох таких різних людей, як ці брат та рідна сестра, важко собі навіть уявити.

Сама віра, скільки я її пам’ятаю, з дитинства була вдумливою, розважливо, правильною, вона якраз з тих, хто сім разів відміряє, а потім і передумає відрізати. Школа закінчена у неї зі срібною медаллю, інститут з червоним дипломом, робота хороша та престижна, вдале заміжжя, одна дитина, чималий кредит, який вони з чоловіком вже майже виплатили.

Загалом, життя у неї склалося дуже добре.

Втім, розслаблятися не будуть, бо життя їх розплановане на два десятиліття вперед. Будівництво хорошої дачі за містом, черговий хороший ремонт, зміна автомобіля, скоро син вступатиме у вищий навчальний заклад, у них все продумано гарно і розписано.

А от сам Олег же з дитинства, на відміну від своєї рідної сестри, зовсім ніколи ні до чого хорошого не тягнувся сам, у нього навіть розуміння такого не було.

Ніяких планів зроду не будував, жив завжди одним днем, робив тільки те, що подобається лише йому. Освіти так і не отримав, відслужив в армії, змінив пару десятків робіт, на кожній з них тримався по три місяці.

Зараз Олег не працює зовсім і навіть не збирається, живе за рахунок невеличких підробітків. Знімається в масовці, ходить на якісь незрозумілі опитування, коли зовсім грошей немає, то Олег підробляє кур’єром.

– Заробить якихось 300-500 гривень, купить їжі і пити, і життя хороше у нього, – зітхає Віра. – А про те, що завтра буде, він і зроду не думав. Він звик, що батьки завжди підтримають і допоможуть, що б там не сталося.

При цьому Олег любить жити добре. Він два рази був офіційно одружений, у кожному шлюбі у нього є дитина.

Скільки себе пам’ятає, Віра завжди тягнула брата на собі, в усьому йому допомагала та підтримувала. У школі вона була відповідальна за його оцінки та за те, щоб він не забув фізкультурну форму, в юності – за те, що він пропускає навчання.

А тато й мама дуже любили свого сина і ніколи не помічали недоліків. До Віри же ставилися, як до дорослої самостійної людини, тому турботи батьків вона відчувала менше ніж її рідний брат.

– Одного разу я таки вирішила сказати мамі й татові все, про що так багато років мовчала, просто набридло вже. Сказала матері, що Олег – ваш хрест, але аж ніяк не мій. Хочете – тягніть його до його пенсії. Я не збираюся в цьому брати участь. Кращим він ніколи не стане, у нього немає бажання змінюватися. Йому ні вас, ні мене не шкода. Йому зручно жити так, коли всі все роблять за нього.

Нещодавно Олег розійшовся зі своєю другою дружиною і дуже засумував. І мати з батьком не придумали нічого кращого, як розрадити 35-річного сина новою іграшкою – недешевим автомобілем, адже це, бачте, мрія його.

– Буде у нього машина – хоч ціль в житті якась з’явиться. Подорослішає, буде думати про майбутнє, принаймні. А там, можливо, і роботу хорошу знайде. Треба ж буде з якихось грошей кредит весь сплатити за цей автомобіль, – так пояснювали свій вчинок вже немолоді батьки своїй доньці.

Само собою зрозуміло, що Олег такому подарунку дуже зрадів, коли зрозумів, що йому дісталося хороше авто, а ось з тим, що «треба кредит віддавати», вийшло справжнє непорозуміння.

Олег, в свою чергу, щомісяця обіцяє влаштуватися на роботу і підключитися до виплат по кредиту, але справа ця зовсім не рухається, все залишається, як було. Кредит за машину платить батько.

Перші місяці ніби як було все нормально, але зараз у батька пропав підробіток, і не виключено, що жити батькам скоро доведеться тільки на одну лише пенсію.

– А мені тітка вчора дзвонила, материна рідна сестра, – з сумом згадує моя колишня однокласниця Віра. – Дорікала мене, що батьки мої погано живуть. Їм, мовляв, зараз так важко, як ніколи. Хоч продуктів, каже, привези матері з батьком, вони ж на хлібі і воді зараз буквально сидять щодня. Ага, я буду возити продукти, віднімаючи гроші у своєї сім’ї, а батьки – годувати свого дорослого синочка, який не хоче робити і платити за його борги. Ну вже ні, вистачить з мене. Я їх попереджала, що так буде, нічого не зміниться, що не потрібен цей кредит їм. Вони не послухали. Ну ось нехай і платять, це їх вибір. Вони вже не маленькі, вони дорослі люди.

Тепер усі родичі скоса дивляться на Віру, адже вона живе добре, в достатку, а батьки навіть на хліб грошей не мають. Отак.

Але хіба вона не правильно робить?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page