fbpx
Життєві історії
А мені тітка вчора дзвонила, материна сестра. Каже, що мої тато й мама без копійки сидять. Сидять на картоплі і солоних огірках, які мати влітку накрутила. Батькові цього не можна взагалі. Сказала, щоб я мамі з татом продуктів купила, адже зараз в них на столі лише хліб та вода, а я живу багато. Але я сказала, що ні копійки не дам своїм батькам, ні копійки

– Мої батьки пенсію тільки недавно отримали, уявляєш, і вже без копійки сидять. Сидять на картоплі і солоних огірках, які мати влітку накрутила. Батькові цього не можна взагалі. Він уже в віці, нездужає. Вони з нормальних дорогих препаратів, які їм допомагали, перейшли на незрозуміло що, зате дешеве, – розповіла Поліна подрузі своїй.

– Слухай, ну невже все так погано у них зовсім? У тебе батьки все-таки дві столичні пенсії отримують, плюс тато підробляє, говориш. Трохи, але все ж це теж добре, якась зайва копійка в домі. Як на мене, то на їжу та хороші препарати мало б вистачити.

– Так вистачало завжди, жили вони добре, – з досадою пояснює Поліна. – Жили нормально, і гроші у них були, поки вони не додумалися Дмитрові машину взяти, в кредит. Вони якось там між собою домовилися, що Дмитро сам той кредит і платити буде, але яке там. Ти ж знаєш нашого Дмитра. У підсумку, звичайно, платить батько. А я відразу говорила, що так буде. Але мене і слухати не хотіли, батьки взагалі не хотіли зі мною на цю тему спілкуватися.

Дмитрові теж тридцять п’ять років, вони з Поліною двійнята, але двох таких різних людей, як ці брат та рідна сестра, важко собі навіть уявити.

Поліна з дитинства була вдумливою, розважливо, правильною, вона якраз з тих, хто сім разів відміряє, а потім і передумає відрізати. Школа зі срібною медаллю, інститут з червоним дипломом, робота хороша та престижна, вдале заміжжя, одна дитина, чималий кредит, який вони з чоловіком вже майже виплатили. Втім, розслаблятися не будуть, бо життя їх розплановане на два десятиліття вперед. Будівництво хорошої дачі за містом, черговий хороший ремонт, зміна автомобіля, скоро син вступатиме у вищий навчальний заклад.

А от сам Дмитро же з дитинства, на відміну від своєї рідної сестри, зовсім ніколи ні до чого хорошого не тягнувся сам. Ніяких планів зроду не будував, жив завжди одним днем, робив тільки те, що подобається лише йому. Освіти так і не отримав, відслужив в армії, змінив пару десятків робіт, на кожній з них тримався по три місяці. Зараз не працює зовсім і навіть не збирається, живе за рахунок невеличких підробітків. Знімається в масовці, ходить на якісь незрозумілі опитування, коли зовсім грошей немає, то Дмитро підробляє кур’єром.

– Заробить якихось 100-200 гривень, купить їжі і пити, і життя хороше, – зітхає Поліна. – А про те, що завтра буде, він і зроду не думав. Він звик, що батьки завжди підтримають і допоможуть, що б там не сталося.

При цьому Дмитро любить жити добре. Він два рази був офіційно одружений, у кожному шлюбі у нього є дитина.

Скільки себе пам’ятає, Поліна завжди тягнула брата на собі, в усьому йому допомагала та підтримувала. У школі вона була відповідальна за його оцінки та за те, щоб він не забув фізкультурну форму, в юності – за те, що він пропускає навчання. Батьки любили свого сина дуже сильно і ніколи не помічали недоліків. До Поліни же ставилися, як до дорослої самостійної людини, тому турботи батьків вона відчувала менше ніж її рідний брат.

– Одного разу я таки вирішила сказати батькам все, про що так багато років мовчала. Сказала матері, що Дмитро – ваш хрест, але аж ніяк не мій. Хочете – тягніть його до його пенсії. Я не збираюся в цьому брати участь. Кращим він ніколи не стане, у нього немає бажання змінюватися. Йому ні вас, ні мене не шкода. Йому зручно жити так, коли всі все роблять за нього.

Нещодавно Дмитро розійшовся зі своєю другою дружиною і дуже засумував. І мати з батьком не придумали нічого кращого, як розрадити 35-річного сина новою іграшкою – недешевим автомобілем.

– Буде у нього машина – хоч ціль в житті якась з’явиться. Подорослішає, буде думати про майбутнє, принаймні. А там, можливо, і роботу хорошу знайде. Треба ж буде з якихось грошей кредит весь сплатити за цей автомобіль, – так пояснювали свій вчинок вже немолоді батьки Поліни.

Само собою зрозуміло, що син дуже зрадів, коли зрозумів, що йому дісталося хороше авто, а ось з тим, що «треба кредит віддавати», вийшло справжнє непорозуміння. Дмитро, в свою чергу, щомісяця обіцяє влаштуватися на роботу і підключитися до виплат по кредиту, але справа ця зовсім не рухається, все залишається, як було. Кредит за машину платить батько. Перші місяці ніби як було все нормально, але зараз у батька пропав підробіток, і не виключено, що жити батькам скоро доведеться тільки на одну лише пенсію.

– А мені тітка вчора дзвонила, материна сестра, – з сумом продовжує розповідь Поліна. – Дорікала мене, що батьки мої погано живуть. Хоч продуктів, каже, привези матері з батьком, вони ж на хлібі і воді зараз буквально сидять щодня. Ага, я буду возити продукти, віднімаючи гроші у своєї сім’ї, а батьки – годувати свого дорослого синочка, який не хоче робити і платити за його борги. Ну вже ні, вистачить з мене. Я їх попереджала, що так буде, нічого не зміниться, що не потрібен цей кредит їм. Вони не послухали. Ну ось нехай і платять, це їх вибір. Вони вже не маленькі, вони дорослі люди.

Тепер усі родичі скоса дивляться на Поліну, адже вона живе добре, в достатку, а батьки навіть на хліб грошей не мають. Отак.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

facebook