Я сама – мама двох синів і дуже щаслива, що маю таких діток.
Вони у мене вже дорослі, вже мають свої сім’ї.
З моїми обома невістками у мене досить таки добрі стосунки.
Я не маю звички лізти до них в сім’ї зі своїми порадами, стараюся допомагати і підтримувати, коли вони самі звертаються до мене.
А коли вони звертаються до мене – ніколи не відмовлю, завжди допоможу їм.
Невістки мене теж люблять та поважають, ми з ними, як подружки, я відразу їх прийняла, як рідних людей.
Я не з тих матерів, які економлять на собі кожну копійку, щиро кажучи, і, хоча і ростила двох дітей, але завжди собі приділяла час і купувала все необхідне те ж, що й чоловікові та дітям.
Натомість, моя рідна сестра Віра виховувала одну доньку, вона дуже любить її, все життя лише їй одній присвятила.
Вона завжди економила на собі, аби в її доньки Людмили були гарні сукні, щоб вона ніколи ні в чому собі не відмовляла і жила дуже добре.
Я дуже часто своїй сестрі віддавала свій, майже новий одяг, хоча вона молодша від мене і могла б одягатися краще.
Я просто бачила, що вона постійно економила на собі, останнє віддавала доньці.
Моїй сестрі Вірі зараз 45 років, а її дочці Людмилі – 22.
Все життя вона старалася задля добробуту своєї доньки, адже ростила її сама, з чоловіком розлучилася, коли Людмила була ще зовсім малою: спершу важко працювала, коли донька пішла до школи – вступила до інституту, бо з освітою легше забезпечити для дитини хороше майбутнє.
У всіх цих кл0п0тах так і не вийшла заміж більше, на себе часу, як завжди, не вистачало.
От зовсім нещодавно на ювілей, 45-річчя я подарувала їй сертифікати на відвідування дорогого спа-салону та салону краси.
Заразом взяла і для себе, бо ми вже достатньо дорослі, незалежні та самодостатні, щоб проводити вечори не за філіжанкою кави.
Після цілого дня мою сестру Віру було просто не впізнати – помолодшала, розцвіла, зачіску змінила, макіяж, манікюр, педикюр зробила.
Наостанок вдягла розкішну сукню та підбори.
Моя рідна сестричка була справжньою красунею, я такою її ще не бачила, просто очей не могла відвести, так раділа за неї.
Я вважаю, що їй ще особисте життя потрібно влаштовувати, вийти заміж і бути щасливою – подумала я тоді.
Ми вирішили відсвяткувати це грандіозне перевтілення у затишному ресторанчику разом з нею вдвох.
Запросили до себе ще й доньку Людмилу, щоб вона теж пораділа за маму і “благословила” її на щасливе майбутнє.
Але не так сталося, як гадалося, на жаль.
Як виявилося, Людмила зовсім не оцінила мамину чарівність.
Натомість, спитала її, для кого вона так чепуриться, якщо на неї все одно вже ніхто не дивиться.
– А ви, тітко Надіє, могли б і корисний якийсь подарунок зробити для жінки в маминому віці, а не оце все, що змиється після першого ж душу, – це були перші слова Людмили, яка побачила маму.
А в очах Віри я помітила сльозинку. Ось таку доньку виховала сама.
Мені дуже прикро за свою сестричку. Я, хоч синів маю, але ніколи від них слова недоброго не чула, і від невісток також.
Як може донька бути такою?
Вона ж сама слідкує за собою і ходить в салони краси.
А матері нічого не потрібно, виходить?
Як мені допомогти своїй сестрі? Що я можу зробити для неї?
Прикро дивитися, що така донька виросла у Віри.
Фото ілюстративне.
