Мені зараз 39 років, і я прожив в шлюбі зі своєю дружиною довгих 14 років.
У нас з дружиною є син, йому 9 років.
Жилося нам досить не просто, як тільки ми одружилися.
Я вже 8 років їжджу на заробітки за кордон, і вдома проводжу дуже мало часу, на жаль. Цілком зрозуміло, що за стільки часу моїх поїздок ми з дружиною стали майже чужими людьми, адже зберегти хороші відносини важко за стільки років наших відстані.
А рік тому моя дружина подала на розлучення. Я намагався її відмовити, хотів зберегти сім’ю, просив подумати. Адже всі ці роки я важко працював для дружини з сином, все життя старався. За весь цей час ми поміняли однокімнатну квартиру на трикімнатну, зробили там ремонт, купили дорогу машину і дачу хорошу. Ну, хіба я даремно старався, я ж заробив багато, це все куплено за мої гроші?
Моя дружина, виявляється, за цей час знайшла собі іншого і вже як рік мені говорила неправду. Загалом, коли я все дізнався, без роздумів погодився на розлучення.
Але для мене це все закінчилося сумно, бо моя дружина відстояла собі все наше майно.
Через те, що мене постійно не було вдома, оформляти покупки мені було ніколи. Тому практично все дружина оформила лише на себе одну, тільки дача була на мені. Навіть всі грошові заощадження лежали в банку, але оформлені на ім’я дружини. Я коли розлучався, взагалі не думав про поділ майна, я просто забув про це геть, думав потім якось розберемося. Я навіть гадки не мав, що так справа повернеться.
Тепер моя колишня дружина Наталя буде жити з чужим чоловіком в моїй квартирі, спати на моєму ліжку. Користуватиметься всім, на що я заробляв довгі роки наполегливої праці. Ну, якби це синові потрібно було зараз, я б погодився. А так вона забрала у мене все, для чужого чоловіка. Від того мені дуже прикро. Але я не можу собі дозволити змиритися з цим. Я повинен почати життя з нуля.
Правда, не знаю, як зараз це зробити: як тільки згадаю про зраду колись близької людини, відразу руки опускаються, таке враження, що не можу вірити більше ніколу, скрізь шукаю зраду, навіть там, модливо, де її немає.
Сам себе вмовляю, що бувають і ситуації гірше. А гроші я собі зароблю, бо ще маю трохи сил. Дійсно, мені, що багато одному потрібно? Буду їздити далі на заробітки, а коли приїжджатиму в Україну буду жити на дачі. Через два роки куплю собі непогану квартиру. А там може і по-іншому життя налагодиться.
Прикро, що син буде жити без мене, хоча все, що в них є заробив я сам. Ну, я думаю, через пару трійку років він сам визначитися хто правий, а хто ні. І я сподіваюся, що він все зрозуміє і зробить правильний вибір. А поки буду чекати, коли він подорослішає.
Дуже прикро, що моя дружина не оцінила того добра, яке я робив для своєї сім’ї. А, можливо, то я сам десь припустився помилки?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – proekt-sam.
