fbpx
Життєві історії
Червона хустка

ВАЛЯ НАPOДИЛА ДОЧКУ, ТАК І НЕ ДОПИТАВШИСЬ ВОЛОДЬКИНОЇ АДРЕСИ. ПОКИНУВ, УТІК НА ЗАРОБІТКИ, А ТАМ ГОРОДСЬКУ СОБІ ЗНАЙШОВ

– Купіть косинку дружині, – запропонувала продавець.

– Немає в мене дружини, – відповів Володька.

– Ну, тоді дівчині купите. – І дівчини немає.

Червону косинку Володька все-таки купив. Запхав у валізу квітчасту хустку в подарунок матері, електробритву батькові, теніску для брата, кілька своїх речей і вирушив на поїзд.

Володька повертався із заробітків. Рік не був удома. У село приїхав вранці, мати з батьком горбатилися на городі.

– А ми телеграму чекаємо! – здивувався батько.

– Дивно, я ж відправляв телеграму, – дивувався Володька.

В огорожу увійшла невисока, засмагла, світловолоса дівчина, – листоноша Валя.

– Вам телеграма, сьогодні прийшла. – Ось єдрід-кадрід! Ти, синку, вперед телеграми приїхав, – розсміявся батько. Валя глянула на Володьку і зашарішася.

Володька, згадавши про косинку, швидко дістав з валізи і пов’язав її на шию Валі. – Носи! Подарунок тобі, і будь такою ж красивою.

Місяць Володька допомагав батькам з городом, залатав з батьком дах, поправив ворота. А вечорами спускався до річки, де його чекала Валя, – в червоній косинці.

Стосунки зайшли так далеко, що дівчина натякала, як їм бути далі: забере її з собою чи залишиться тут. Володьки запаморочило голову від сільського дівчата, волосся якої пахло свіжоскошеною травою.

Він божеволів від її теплого, м’якого тiла, від її захопленого погляду. Але коли прийшов час їхати, Володька задумався, чи треба йому пов’язувати своє життя з сільською дівчиною.

«У неї і професії немає, – розмірковував Володька, – після школи листоношею працює». В останній день перед від’їздом нічого обіцяти Валі не став, поїхав вранці, не попередивши. Про від’їзд дізналася від батьків.

Читайте також: Не завжди в найкращої дівчини найкраща доля

А через два місяці Валя прийшла до Володькіної матері, попросити адресу і сказати, що вaгiтна.

Мати адресy не дала, а написала синові сама. Володька відповів, що не знає, від кого у неї дитина і що він зустрічається в місті з дівчиною.

Валя наpoдила дочку, так і не допитавшись Володькиної адреси. А потім дізналася, що поїхав він з молодою дружиною ще далі – на Північ.

Батьки його переїхали до районного центру і Валя більше не бачила Володьку.

Заміж вона так і не вийшла. Червону косинку, подаровану Володькою, носила по всіх урочистих випадках.

Дочка Варя вже закінчувала школу, коли Валя покинула світ. Пила вона після того як Володька кинув.

Спочатку нечасто, а потім майже щодня, так і згасла.

Дочка Варя залишилася з бабусею. Після школи Варя вступила до медучилища і поїхала в місто. Але думка побачити батька хоч раз в житті засіла в ній як скалка.

Від матері вона зберегла розповідь про батька і червону косинку. Дізнавшись, що Володимир з родиною приїхав на літо до батьків, вирушила до райцентру.

Вона сиділа на лавці, пов’язавши косинку на шию, і чекала, коли вийде Володимир. Але замість нього вийшла повненька, вище середнього зросту, з темно-русявим волоссям жінка.

Вона недружелюбно подивилася в бік Варвари і пішла в будинок. Тоді Варя підійшла і стукнула засувом; на звук вийшов Володимир – постарілий, з випираючим животом. Він пильно подивився на Варю.

– Впізнаєте? – запитала вона, показуючи на косинку. – Це мамина, ви її вісімнадцять років тому подарували, пообіцяли приїхати за мамою, але так і не приїхали. А я її дочка Варя. І ваша теж.

Читайте також:  Невістка … Ця історія вразила мене до сліз

Володимир закліпав очима, – було видно, що він готовий познайомитися і поговорити з донькою. Але слідом вийшла та жінка, – дружина Володимира. Вона владно подивилася на чоловіка і зверхньо глянула на Варю.

– Що ще за дочка знайшлася? Є у нього діти, так що в іншому місці батька шукай.

– Та зажди ти, Галю, – спробував зупинити дружину Володимир, – дай поговорити з людиною.

– Годі говорити, іди до свого дому, – і вони обоє пішли. Варя знову сіла на лавку в надії, що батько, на якого вона схожа, вийде до неї. І він вийшов.

– Йшла би ти додому.

– А побалакати? Ви ж обіцяли! Ви ж пам’ятаєте, як червону косинку мамі подарували.

Володимир відвів погляд і сказав:

– Не пам’ятаю я ніякої косинки.

Варя не хотіла при ньому плакати, але зрадницькі сльози самі покотилися з очей. Вона зірвала з шиї червону косинку, розірвала її на очах у Володимира і жбурнула йому в обличчя.

На другий день Варя приїхала додому в село. Бабуся одразу повідомила:

– Андрій вчора два рази вже приїжджав, тебе питав. Через кілька годин Андрій – друг дитинства і тепер наречений Варі – знову під’їхав на мотоциклі.

– Підійди, покажу щось. Варя підійшла ближче. Андрій дістав з-за пазухи невелику легку хустку яскраво-малинового кольору.

– Червоної не було, але я теж гарна.

Андрій пов’язав їй хустку на шию. Варя зірвала її і заплакала:

– Нічого хорошого та косинка мамі не принесла.

– Як нічого хорошого?! А ти? Ти ж гарна, – сказав Андрій.

– І взагалі ту косинку подарували твоїй мамі не по-справжньому, а ця хустка справжнісінька, тому що я її дарую тобі – своїй нареченій.

І тепер у нас буде своє життя, своя сім’я і діти, а ми будемо щасливі батьки.

 

Related Post

facebook