fbpx

7 років тому мене залишив чоловік, ми тоді дуже бідно жили, мама постійно хворіла. А через місяць після розлучення, я дізналася, що чекаю дитя. Я стала телефонувати до всіх родичів, просила позичити гроші, та всі відмовляли мені. А десь через півтора роки я поїхала в Італію, стала добре заробляти, відкладати євро. Ніколи не думала, що життя так повернеться моє, за кордоном я розквітла, мій чоловік – багатий італієць. Та якось мої родичі дізналися про це

У моєму житті був дуже складний період, іноді здавалося, що це ніколи не закінчиться.

Я шукала опори і допомоги у найрідніших людей, але вони від мене відвернулися. Ніколи й не думала, що моє життя можуть змінити зовсім чужі мені люди.

В кожної людини в житті виникають такі проблеми та негаразди, які здаються найгіршими і ми вважаємо, що вирішити їх вже неможливо, що ось і все, це кінець і виходу немає.

Так ось, хочу сказати, що все можна виправити, головне не впадати у відчай.

Пригадую найскладніший період в моєму житті.

Це сталося, коли несподівано не стало мого рідного батька, на жаль.

Після всього пережитого мама занедужала, адже вона дуже добре жила з татом. Їй потрібно було багато грошей на лікування.

І в цей самий час, мене залишає мій чоловік, з яким ми прожили в шлюбі сім років.

він просто йде до іншої жінки. Я залишаюся зовсім сама, з трирічною дитиною на руках і з купою проблем, вирішити які мені просто не під силу одній.

Квартира в якій ми жили з чоловіком була взята в кредит.

Так як платити за неї я не могла, то мені довелося просто шукати нове житло в місті, або повертатися в село, в батьківську хату, куди навіть автобуси їздять раз на тиждень.

Я ледь знайшла кімнату в гуртожитку, з дуже поганими зручностями. Але вибору не було.

З ранку я бігала в садочок, потім до мами в лікарню, потім на підробіток.

Грошей не вистачало зовсім. Про нормальну їжу я взагалі забула, все краще лише дитині купувала.

Здавалося б, що гірше вже просто не може бути.

І тут, через місяць після розлучення, я дізнаюсь, що чекаю дитину.

Я думала, що це ніколи не закінчиться, все було як в тумані.

Але це було моє чергове випробування.

Я постійно телефонувала до родичів своїх, але вони відмовляли мені в допомозі. Постійно знаходили якусь причину, не хотіли позичити грошей.

Я ніколи не могла подумати, що маючи велику родину, я залишуся зовсім сама і ніхто навіть допомогти мені не захоче.

Дякувати долі, через три місяці мама одужала і мені стало трохи легше. Мама залишилась зі мною і трохи допомагала чим могла.

Звичайно, було зовсім не легко, але я якось справлялась.

В призначений термін у мене з’явився синочок, якого я дуже люблю.

Пів року ми з мамою якось справлялися, а потім я залишила на неї дітей, а сама поїхала в Італію.

Чи то доля посміхнулася до мене, чи Господь побачив, як ми бідували, але я дуже добре влаштувалася в Італії, знайшла гарну роботу, жила в сеньйори, за якою доглядала.

За деякий час відклала трохи грошей і забрала маму до себе.

Тут я вийшла заміж за Італійця, він самотній, тому моя сім’я стала для нього справжнім щастям, він добра і розуміюча людина.

В Італії зараз ми допомагаємо багатьом українцям, які останнім часом переїжджають сюди.

А з минулого року до мене стали родичі телефонувати, усі просяться до мене, щоб я допомогла їм влаштуватися тут, мовляв в Україні дуже важко, а я людина зараз заможна. Що мені коштує допомогти рідним людям в біді.

Але я відмовила усім. Чи то образа у мене в душі досі не минула, чи то я не така чуттєва стала до їх проблем. Скажу чесно, чужій людині я з радістю допоможу, а родичам – ні. Вони не допомагали мені, коли я у них слізно просила.

Моя мама каже, що так не можна, що це гріх.

Але хіба я роблю щось не правильно?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page