Коли моєї мами не стало, тато залишився жити в селі сам.
Спочатку він добре з усім справлявся, але потім засумував і за роботу й не брався. Їсти не готовлено, в хаті завжди брудно, мені доводилося приїжджати щотижня в село, щоб наводити лад в будинку, а він чималенький і готувати батькові їсти.
А згодом до нас в село приїхала одна жінка, вона розлучилася з чоловіком, дітей не мала, працювала в фермера і орендувала одну кімнатку в сусідки нашої, бабусі.
Так вони й познайомилися з татом, вона часто ходила до нього. Коли не прийду, в хаті чистенько, в батька їсти наварено, речі випрані і тато в гарному настрої. Тому, коли вони стали жити разом, я була не проти.
В село стала їздити рідше, займалася своїми справами.
Тітка Марія виявилася дуже доброю людиною, гарною господинею, а от доля у неї була непроста: чоловік проміняв її на іншу, молоду, дітей у них не було, жили в його будинку, от вона й залишилася ні з чим. Коли я приїжджала, вона приймала мене, як доньку, смачно частувала, гарно зустрічала, ще й з собою намагалася щось дати, що мали в домі, адже, завдяки їй, вони стали тримати гарне господарство, ще й корову.
А згодом тата не стало. Мої діти стали телефонувати мені, просити, щоб я продала батькову хату, адже у них вже є сім’ї, діти, вони вже й гроші встигли поділити, адже хата в батьків була гарна, її добре можна продати.
Я не знаю, як мені сказати про це поки тітці Марії, адже вона й досі там живе, їй нікуди йти. Розумію, що рано чи пізно мої діти захочуть цю хату продати. Куди вона піде? Я якось натякнула дітям, що потрібно ще й з тіткою Марією поговорити, але вони проти, кажуть, що вона чужа людина їм, хай йде, куди хоче.
Я не знаю, як вчинити: дійсно – вона чужа нам людина, але мені так шкода її, як рідну.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.