На Святий вечір і Різдво ми приїхали до моїх батьків в село. Я наготувала багато різних страв, купила подарунків.
Від моїх батьків ми живемо десь кілометрів за 250, маємо двоє дітей. Діти ще досить таки малі, тому ми не можемо часто провідати родичів в селі, адже постійно і своїх клопотів у нас повно.
Тато й мама нас запросили цього року на Різдво і ми їх ще за два тижні попередили, що приїдемо, тому і готувалися.
6 січня, під обід, за годину до зустрічі, я набрала маму, сказала, що ми вже близько, під’їжджаємо до них.
Мама зраділа, поклала телефон і сказала, що пішла господарювати, вже усі чекають нас.
Коли ми приїхали, відкрили дверцята машини і збиралися виносити сумки з гостинцями і стравами, які я приготувала для родини. А мій тато відразу вручив чоловікові лопату, сказав, що потрібно відкидати сніг, бо машина на подвір’я не заїде. Я дуже здивувалася, адже батьки знали, що ми приїдемо ще тиждень назад.
З батьками живе ще мій рідний брат зі своєю дружиною. Невже не могли сина про це попросити.
Але я нічого не могла сказати батькам, хоча, чесно кажучи, якось негарно виходить.
Більше години мій Дмитро чистив сніг на батьківському подвір’ї, тато просив ще під парканом забрати гори снігу, куди сам понагортав. А чоловік так втомився з дороги. Хоча був Святвечір, але ми сіли за стіл, коли картопля була вже холодна.
Мій чоловік Дмитро образився після такої гостини, сказав, що до моєї родини поїде не скоро. А я навіть не знаю правий він чи ні. Тепер сама себе відчуваю винною, що нічого батькам своїм не сказала, а потрібно було за свого чоловіка добре слово замовити.
Фото ілюстративне.
