fbpx
Життєві історії
6-го січня я працювала, сподівалася, що хтось з дітей мені зателефонує і запросить до себе на Різдво. В магазині я купила дітям цукерок і мандаринів, але ніхто мені так і не подзвонив

У мене є двоє дітей – син і донька. Я пенсіонерка, але ще знайшла підробіток, прибираю невеличкий магазин, який знаходиться недалеко від дому. Живу я в однокімнатній квартирі. Колись у нас з чоловіком була простора чотирикімнатна квартира, але коли не стало чоловіка, а діти виросли, довелося їм якось допомагати – я квартиру свою продала, а гроші поділила між нами.

Діти зраділи, відразу взяли собі по окремій квартирі, а мені купили дуже дешеву одну кімнату в старому панельному будинку на околиці міста, сказали, що так мені буде легше оплачувати комуналку. Я погодилася на це заради щастя дітей.

Дачу свою з часом я також продала, на цьому наполягав син, він якраз свій бізнес відкривав, сказав, що йому терміново гроші потрібні. Просив продати батькову дачу, обіцяв, що як заробить грошей то купить мені кращу ділянку, поближче до міста.

Син і справді розбагатів, його справа пішла дуже добре, тільки от про свою обіцянку він забув. Квартиру свою він продав, побудував собі великий будинок за містом. Я думала, що син мене покличе до себе, в будинку місця багато, я б за внуками приглядала. Але не покликав, а я і не напрошувалася.

Правда, Віктор інколи приїжджає до мене, питає, що мені потрібно. Я кажу, що нічого, він залишить на тумбочці тисячу гривень і йде. Після цього я знову місяць його не бачу. А ту тисячу, що він мені дає, я завжди на внуків витрачаю, дітей дочки. Ольга має їх аж троє, з чоловіком вони живуть бідненько. Щось їм свати з села передадуть, а щось я куплю, так і виходимо з ситуації.

Про те, що я допомагаю доньці, синові я не розповідаю, він не дозволяє. Каже, що її чоловікові нарешті треба навчитися заробляти. У Ольги чоловік хороший, але крутитися як  Віктор він не вміє, не всі ж можуть бути бізнесменами.

Найбільше, що мене зараз хвилює, що діти виросли і стали зовсім чужими. Навіть на свята їх разом зібрати не можу. До мене вони не хочуть, кажуть, що місця мало, а до себе не кличуть.

В минулому році 6-го січня я працювала, сподівалася, що хтось з дітей мені зателефонує і запросить до себе на Різдво. В магазині я купила дітям цукерок і мандаринів, але ніхто мені так і не подзвонив. Донька потім сказала, що поїхала в село до свекрів, а син навпаки святкував вдома, але з родиною дружини.

Вечерю я собі приготувала, просто сумно і прикро було вдома в цей вечір одній. Зовсім не про таку старість я мріяла, коли мої діти були маленькими.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page