fbpx

5 років, як я вже в Америці з чоловіком та дітьми живу. Вдома мама з татом залишилися. Та я ніколи не хвилювалася за них, бо там сестра жила з чоловіком. Я, як мала змогу, завжди сестрі для батьків гроші передавала, хоча добре знала, що вона бере ще й собі. А місяць тому Ірина мені дзвонить, сердита така, навіть не привіталася – ти маму забирати до себе плануєш, я вже 5 років гляділа її, тепер і твоя черга

Я в Америці вже 5 років живу.

Не буду говорити, як мені було важко потрапити раніше сюди і скільки мені це все коштувало грошей, часу, терпіння та здоров’я. Та ми з чоловіком та дітьми-школярами дуже щасливі були, коли сюди потрапили.

Ми з чоловіком спочатку дуже раділи, що нам сюди потрапити вдалося, а потім почався важкий період, як то кажуть, пристосування, звикання і розчарування.

Зізнаюся щиро, що перед тим, як приїхати сюди, то я багато цікавилася цією країною, а саме тим штатом, куди хотіла їхати, розпитувала людей, родичі яких жили в Америці, загалом шукала всю інформацію, де могла.

Але раніше було менше різних каналів, відео, роликів в ютубі, тому багато інформації я не мала. Хоча шукала все де що могла.

Тому, коли приїхали, то зіткнулися з багатьма труднощами, про які раніше ще й подумати не могли.

Я це все розповідаю для того, щоб ви розуміли, що нам дуже важко було прижитися тут, хоча й зараз нелегко, адже квартиру орендуємо, обоє з чоловіком працюємо, але економити доводиться добре нам на всьому.

Раніше ми з чоловіком у Вінниці жили, продали свою квартиру, щоб мати на перший час гроші, щоб хоч трохи влаштуватися за кордоном і мати фінансову подушку, як то кажуть, на перший час.

Вдома залишилися мої батьки – мама з татом.

Та я за них ніколи не хвилювалася, бо х ними в квартирі сестра з чоловіком жила. Я мамі з татом чим могла допомагала, коли поряд жили. А коли в Америку поїхали, то лише гроші сестрі висилала, щоб вона могла дати батькам, а вони купувати собі, що потрібно.

Звісно, я розумію, що частину Іри на залишала собі, але я їй не шкодувала, адже у неї двоє діток, то ж племінники рідні мої, нехай знають, що то подаруночки від тітки.

За цих п’ять років, вдома змінилося багато. Спочатку тата не стало, на жаль, потім сестра розлучилася.

Ірині важко з дітьми, ще й роботу втратила. А місяць тому каже мені, що хоче в Чехію їхати, до нашої рідної тітки, та сказала, що вже роботу їй підшукала, допоможе з житлом.

Я, звісно, пораділа за свою сестру, але тут Ірина мені каже:

– Додому найближчими роками я повертатися не планую, з двома дітьми їду на чужину, мама наша старенька, їй вже 65. Сама вона не зможе тут, тому забирай маму нашу до себе. Я 5 років її доглядала, поки ти за кордоном була, тепер твоя черга.

Я така здивована, що й не передати. Куди я маму в орендовану квартиру заберу? Ми самі ледь тут кінці з кінцями зводимо і у самих двоє дітей.

Та й коли сестра маму доглядала, коли та все робила сама, навпаки, ще дітей її гляділа постійно.

Чому сестрі вдома не сидиться, все нормально в них. У Вінниці спокійно, квартира своя є, та й мама поряд. Чи вона думає, що з двома дітьми зараз мед за кордоном.

Не знаю, що й робити тепер, але маму ми тут точно не потягнемо, просто розумію про що кажу, та й їй тут важко буде, це не те життя, що вдома.

Як мені зараз прийняти правильне рішення? Я така сердита на сестру, що вона пригоди на свою голову шукає. Ну хіба це нормально?

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.

You cannot copy content of this page