5 років тому мій брат в Америку поїхав. Має там гарну роботу, одружився, постійно фото висилає свого щасливого життя. Мама з татом бачили свою ту невістку лише по відео, по скайпу вона їм передавала привіт. А місяць тому я брата сам набрав, кажу – приїжджай в Україну, батьки дуже чекають тебе. Артем довго мовчав, а потім здивував нас усіх

Мій брат поїхав в Америку ще 5 років тому.

Тепер батьки і я кличемо його додому, але Артем і не збирається повертатися, він переконаний, що ми маємо справлятися самі, адже він нічого від нас не потребує, йому від нас, як він переконує, нічого не потрібно.

Справа в тому, що нас з братом було двоє в сім’ї.

І, хоча ми жили у великому селі, батьки наші були зовсім не заможними людьми. Звичайні селяни, можна сказати.

Але тато з мамою багато працювали, щоб у нас з братом все необхідне було.

Дідусів і бабусь наших рано не стало, тому допомоги нашим батькам було чекати нізвідки.

Але вони гарно справлялися з усім самі. Ми з Артемом жили не гірше інших дітей. У нас було все, що й у сусідських сім’ях, хоча вони жили заможніше за нас. Та я був малим тоді, не зважав, особливо, на якісь достатки.

Ми мали щасливе дитинство, в якому нам батьки приділяли багато уваги і дуже добре ставилися до нас. А що ще дітям потрібно?

Батьки дуже любили нас обох і завжди пишалися нами, адже ми добре вчилися, в усьому допомагали їм, що могли в свої дитячі роки.

А мама з татом завжди не втомлювалися говорити, що на старості років матимуть гарну опору, адже два таких сина не можуть не радувати, мовляв, на старості років матимуть гарну допомогу і підтримку.

Ми з Артемом вивчилися гарно, батьки на освіту нам гроші дали, відкладали на це кожну копійку і тато наш сам завжди наголошував, що має батьківський обов’язок нас добре вивчити, щоб ми мали гарне майбутнє, якщо в нас добра освіта буде.

Роки минали швидко. Брат влаштувався відразу після навчання на гарну роботу і непогано став заробляти, але гроші відкладав, казав на автомобіль і на своє житло збиратиме. Та в особистому житті у нього складалося не дуже.

Я згодом одружився, сімейне життя подарувало нам з Ольгою двох діток і я вважав себе щасливим чоловіком і татусем.

Батьки, особливо, нам з братом нічим не могли допомогти, але я радів. Що хоч самі вони не погано живуть, що самі справляються і їм не потрібно у всьому допомагати, хоча ми частенько робили це з Артемом.

Та згодом брат в Америці знайшов роботу, туди його фірма перевела, тому він 5 років тому поїхав за кордон.

Згодом ощасливив батьків, що буде одружуватися. Там і одружився, у них там все не так, як у нас.

Артем з нареченою та друзями просто пішли в кафе і так і відмітили найважливіший день в житті.

Батьки раділи за брата, але й водночас засмучені були, адже ніколи й думки не мали, що не гулятимуть на весіллі власного сина, не розділять цей щасливий день разом з ним.

Та Артем заспокоював, мовляв, з невісткою скоро приїде і ми відзначимо все у родинному колі, та від тоді жодного разу додому не явився.

Батьки невістку бачили лише на відео по скайпу. Можливо разів 10 за всі ці 5 років, і то – привіталася з ними. Та й усе на тому.

А нещодавно я став на захист, дружина вдома залишилася з двома дітьми сама, важко їй зараз усе дається.

Батьки, хоча живуть у нашому селі, але приходити не можуть, щоб їй щось допомогти, а в неї робота, город, господарство і дві дитини шкільного віку, я вірю, що важко.

Та дружина звиклася з цим, розуміємо, що цей час мине і все налагодиться – я повернуся і все буде добре.

Та останнім часом, ще й від хвилювань, занедужала мама, довго була в стаціонарі, а потім ще й тато зліг. Дружина моя просто не встигала справлятися з усім.

Звісно, маємо в селі невеличку родину, але хто хоче брати чужі проблеми на плечі свої. Декілька разів допомогли, а потім стали відмовляти.

Я відразу брата свого набрав, кажу – приїжджай до батьків в Україну, важко їм тут зараз, не справляються самі, а моя дружина сама все осягнути не може.

На що брат спокійно сказав, до він не може приїхати, адже дружина його чекає дитину, першого синочка для них, він не може її залишити і робота в нього серйозна, поїде – звільнять його.

Артем сказав мені, щоб я батьків доглядав і мені хата залишиться, тому так буде справедливо і він не вважає, що це неправильно. Каже, що претендувати на спадок не буде, я догляну з дружиною – то все мені.

Але до чого тут спадок? Невже він думає, що мені ті гроші так дуже потрібні за ту хату в селі?

Чому Артем переконаний, що якщо я живу поряд з батьками, то й догляд та все на мені має бути?

А він мене запитував чи мені потрібна та хата? Чому має доглядати лише той, хто близько живе?

Мені зараз не до цього, хоча дуже шкодую маму й тата. Шкода і батьків, і дружину. Що тут можна ще зробити в нашій ситуації?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page