Я з дружиною родом з невеличкого звичайного села. Тетяні 30 років, а мені – 33.
Обоє ми з небагатих простих сімей, з села так і не вдалося вибратися в місто, хоча плани, звісно, будували для цього серйозні. Тому жили в ми в простій сільській хатині. Тетяна їздила в місто на роботу, а я підробляв у місцевого фермера, роботи дуже багато в сезон – навесні, влітку, восени, а взимку роботи мало, практично, весь час сиджу вдома. Дружина теж заробляла небагато, хоча на роботу їздила щодня.
Багато знайомих та родичів з нашого села їздили в Польщу на заробітки, привозили звідти непогані гроші, розбудовували свої обійстя, утепляли будинки, купували авто, навчали дітей. І ви знаєте, можливо все-таки якась звичайнісінька така людська заздрість сказалася на нас з дружиною, здавалося люди так просто багатіють, все їм легко так вдається, життя їх змінюється в кращу сторону прямо на очах, потім ще й родичів своїх до себе забирають, а ми – молоді люди, без дітей, ми ж не гірші. І собі захотілося спробувати цього хліба.
Помріявши з Тетяною про великий двоповерховий будинок, ми стали збирати документи на заробітки в Польщу.
Дуже добре, що маємо багато знайомих. Нам вже порадили і роботу непогану, і допомогли там краще влаштуватися і житло добре знайшли.
Щоб не розповідати всіх подробиць, скажу що ми з Тетяною працювали в Польщі 5 років. Гроші спочатку хотіли в хату вкладати, як багато людей в селі, але дружина моя сказала, що краще відкладати, коли назбирається велика сума, тоді й вирішимо, як краще вчинити, можливо, квартиру краще купимо якусь.
І ось, як минуло 5 років, гроші ми з Тетяною заробили немалі, адже навіть тут, заробляючи непогано, економили на всьому, щиро кажучи, жили не краще ніж в своєму селі. І тепер Тетяна говорить, що ні за що не повернеться назад, не хоче так жити, як раніше. Хоче залишитися тут. Але я люблю Україну і хочу жити на Батьківщині, навіть, якщо й в своєму селі. А Тетяна говорить, що не повернеться в Україну, її таке життя не влаштовує більше.
Я розумію, що після життя за кордоном, дружина не хоче повертатися в звичайнісіньке село, вона молода, побачила краще життя. Але я сказав Тетяні, що ми можемо продати хату, взяти свої зароблені гроші і купити гарну квартиру у Львові, знайти хорошу роботу і жити в себе вдома, в своїй країні. Але вона й слухати не хоче, вже зробила свій вибір сама.
Тепер я навіть не знаю, що робити, бо не хочу розлучатися з дружиною, але дуже хочу повернутися додому, не хочеться жити на чужині.
Фото ілюстративне.
