fbpx
Життєві історії
5-го травня мій зять отримав зарплату, а 15 числа вони з моєю донькою сидять вже без грошей. Поліна на вулицю з дитиною вийти не може тому, що підгузники скінчилися у них. Гаразд, кажу, чекай, зараз приїду, куплю вам підгузники і продукти якісь по дорозі, щоб мали що їсти. Тільки я тебе прошу: батькові ні слова не кажи. Дізнається, що я тобі допомагаю, розлучиться зі мною наступного ж дня

– Доньці моїй 26 років, вона зараз в декреті, у неї однорічна дитина на руках, квартиру вони орендують, та ще й чоловік у неї попався такий нерозумний, – розповідає 50-річна Людмила. – Так мій зять, може, і непоганий, просто молодий ще зовсім. Заробляє чоловік доньки дуже мало для сім’ї, та ще й економити вони не вміють. П’ятого числа зарплата була, а 15 числа вони вже без грошей сидять, Поліна на вулицю з дитиною вийти не може, тому що підгузники скінчилися у них. Гаразд, кажу, чекай, зараз приїду, куплю вам підгузники, і продукти ще якісь, щоб було вам що їсти. Тільки я тебе прошу: батькові ні слова не кажи. Дізнається, що я тобі допомагаю – знову буде у нас суперечка.

Чоловік Людмили, батько Поліни, людина небідна. У Василя Петровича свій бізнес, і, не дивлячись на кризу, справи йдуть порівняно добре. Подружжя живе на широку ногу, купують все, що хочеться, особливо не економлять ні на чому. У них велика зручна міська квартира, є заміський будинок, куди вони приїжджають час від часу, пара автомобілів.

Людмила з самого народження дочки не працює, займається сімейними справами: керує домробітницею, час від часу затіває ремонт, організовує поїздки, зустрічає гостей, супроводжує чоловіка на усіх заходах.

Василь Петрович обожнює дружину і готовий виконати будь-яке її прохання. Але в одному питанні він твердий, як скеля: він категорично проти матеріальної допомоги дорослій доньці. Поліну вони з дружиною виростили, дали гарну освіту, забезпечували навіть не до вісімнадцяти років, як були зобов’язані, а до тих пір, поки вона не закінчила навчатися у вищому навчальному закладі і не пішла працювати.

Більш того, зараз дочка вийшла заміж і народила дитину. Це її усвідомлений крок і доросле рішення. Платити за нього Поліна повинна сама.

– У мене взагалі таке враження, що Василь ну, як би це сказати, розчарувався в дочці нашій, чи що! – скаржиться Людмила. – Причому, не зараз, а ще в дитинстві, років у десять-дванадцять.

За її словами, поки Полінка була немовлям і милою дівчинкою, такого батька, як Василь, потрібно було ще пошукати. Батько з задоволенням грався з дочкою, летів додому раніше, щоб встигнути до купання, вставав вночі, у вихідні ходив з коляскою в найближчий парк. Навчив дочку кататися на велосипеді, читати, складав їй казки, міг відкласти всі справи і залишитися вдома, якщо дівчинка занедужувала – це при тому, що завжди був дуже зайнятою людиною.

Подруги заздрили: «Де тільки беруть таких тат?» – а вона тільки посміхалася і знизувала плечима.

А потім якось поступово все змінилося. Батько ставав до дочки все холодніше й холодніше, припинилися ігри і весела метушня, почалися зауваження і докори:

– Не сутулься. Як справи в школі? Знову четвірка, а чому не п’ять? Погано. Сьогодні сідай і вчи вчорашній параграф, і сьогоднішній теж. І завтрашній, про всяк випадок. Я ввечері перевірю все добре, так і знай собі.

Людмила довго не помічала змін. Ну, втомився чоловік на роботі, поганий настрій у нього, ніколи йому.

– А якось раз поїхали ми до моїх батьків у гості, – розповідає Людмила. – Тато мій підсів до мене та й каже: А Василь твій що, дочку взагалі не любить? Шкода Полінку, вона як сирота!» Я розгубилася, не знала, що відповісти. А потім подумала – а мій тато правий! Прийшла до Василя з розмовою, що так не можна. А він – чому не можна, дівчинка виросла, мовляв, тільки по-доброму з нею, як з малою дитиною, вже не можна, інакше на голову сяде».

Це при тому, що в дружині Василь душі не чув, називав її зайчиком і ластівкою, за його власним висловом, ставився, як до малої дитини без проблем.

Незважаючи на батьківську строгість, Поліна все робила не так: навідріз відмовилася займатися спортом, не любила фізику з математикою, вчилася не дуже добре, вступила теж не в кращий заклад, куди радив батько, який і закінчила не дуже добре. Працювала в якійсь фірмі секретарем, а потім ще і заміж вийшла за молодого не серйозного хлопця, який татові теж не сподобався відразу, як тільки він його побачив.

– На наступний день після весілля батько Поліну навіть з нашої квартири виписав! – зітхає Людмила. – Нехай, каже, прописується до свого чоловіка. А у чоловіка свого житла немає! Донька мені каже, мамо, ну ти уявляєш, я зараз до матері чоловіка прийду з якими очима – пропишіть, мовляв, мене, будь ласка.

У підсумку Людмила домовилася зі своїми родичами, двоюрідною сестрою з чоловіком, щоб ті прописали її доньку у себе – щоб вона не була без прописки. Грошей дала, все за спиною батька, зрозуміло – той категорично заборонив допомагати дочці. Дитину Поліна прописала до чоловіка.

А Людмила і далі продовжує допомагати своїй доньці чим може, незважаючи на заборони Василя.

Ну а як не допомогти? У дочки дитина маленька ще зовсім, заробляти вона не може. Квартиру їй купити батько не хоче, це повинен зробити чоловік. Але чоловік зовсім не багата людина. Половина його зарплати йде на оренду їх квартири, друга половина – на життя. І на життя не вистачало б, якби Людмила постійно не допомагала та не давала своїй доньці гроші. Щоб харчувалися нормально, взувалися – в кросівках в мороз теж не справа ходити, за здоров’ям стежили змолоду.

Сама Людмиля, як і раніше, не працює, але грошей чоловік їй дає досить, так що взяти звідти пару тисяч гривень для жінки зовсім не проблема, чоловік нічого не помічає. А дочку ці гроші дуже виручають зараз, без них вони б зовсім не справилися.

Єдине, про що просить мать – не говорити батькові, інакше буде у них в родині суперечка. Звісно, що Василь добрий і великодушний, але якщо порушити пряму його заборону, йому це дуже не сподобається і людмила не хоче псувати стосунки з чоловіком заради дітей теж.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – мадоу2.

You cannot copy content of this page