Микола мій залишився без роботи пів року тому. За весь час він і не особливо старався, щоб знайти якусь нову роботу. Микола обіцяв, що все дуже швидко налагодиться, знайомий обіцяв йому гарну посаду.
Але, не зважаючи на всі ці заспокоєння, я ось вже пів року як утримую нашу сім’ю одна. І здається чоловіка це все абсолютно влаштовує. За цей це час Микола дуже змінився, перестав допомагати по дому, нікуди не виходить весь час сидить вдома, а вся домашня робота й далі залишається на мені.
Коли я прошу чоловіка про щось, він починає підвищувати голос і відмовляє у допомозі. Я не пізнавала свого чоловіка, він зовсім не та людина, за яку я виходила заміж. Адже раніше він був люблячим, уважним чоловіком. Ніколи не відмовлявся від роботи. Завжди мені у всьому допомагав. А тепер я просто не знаю, що це за чоловік переді мною. Це геть чужа людина, ну зовсім він не такий, як був раніше.
З чоловіком ми живемо разом вже 7 років. І така його поведінка мені була зовсім не зрозумілою.
4 січня у мене був день народження. Зранку, коли я йшла на роботу, чоловік ще спав і я не хотіла його будити. Коли я поверталася з роботи додому в душі щиро надіялася, що Микола влаштує для мене сюрприз, привітає. Думала придумає щось, щоб зробити мені подарунок, адже за якийсь час можна було знайти хоч якийсь підробіток на декілька днів, щоб щось купити для мене. Я на день народження йому завжди роблю подарунки.
Коли я зайшла у квартиру, Микола просто лежав на дивані, навіть не звернувши на мене увагу. Коли я пішла на кухню заносити продукти, купила торт, фрукти, щоб відсвяткувати. Чоловік зайшов до кімнати та став докоряти мені, що в холодильнику порожньо, а я йому гроші на продукти не залишила навіть, ще й сама на обід йому нічого не приготувала. Я зрозуміла, що він забув про мій день народження.
Мені стало дуже прикро за себе. Мало того, що чоловік навіть не згадав про мій день народження, не привітав так почав, при цьому, яка я погана жінка, яка йому не приготувала їсти на день. А він весь день те й робив, що лежав на дивані біля телевізора. В мене від образи стали вологими очі, і я взявши сумку вибігла з квартири.
Я довго блукала по вечірньому місту. Вже було досить пізно, а чоловік так і не подзвонив мені, навіть не запитав де я і чи все у мене добре. І я твердо для себе вирішила, що завтра подам на розлучення. Дітей у нас немає, тому утримувати чоловіка я не збираюсь, він доросла людина. А змінювати він нічого не збирається, як видно. Я ще зможу влаштувати собі краще життя, поки не збігла моя молодість. Мама сьогодні телефонувала, казала, щоб я не поспішала з розлученням, щоб зачекала ще трохи. Та хіба тут можна чекати, хіба є надія, що чоловік мій зміниться колись?
Фото ілюстративне.
