fbpx
Життєві історії
4 роки тому ми забрали тещу до себе, її квартиру ми продали і вона залишилася з нами. Скільки я знаю маму дружини, вона дуже добре ставилася до мене, але зараз їй 85, вона вже інша людина. А, нещодавно, я дізнався, що поруч з нами є будинок для людей похилого віку

Ми з дружиною живемо з мамою її років 4, їй виповнилося 85 років, відсвяткували її ювілей ми усі разом у сімейному колі. Квартира у нас досить велика, діти виросли. Наша, вже доросла, дочка живе зі своїм чоловіком окремо, а синові своєму ми самі купили недалеко від нас житло. Для цього ми продали ще тоді двокімнатну квартиру тещі, її все одно одну не можна було без догляду залишати, не молоденька вже.

Матір моєї дружини, звичайно, була сама проти такого рішення спочатку, але так всіх влаштовує: син з квартирою, зараз одружитися зібрався, хоче свою сім’ю добре влаштувати. У нас у кожного по кімнаті, та й мати дружини під наглядом хорошим поряд з нами, нам не доводиться щодня їздити до неї, як вона там одна. Матір дружини у нас на всьому готовому, в чистоті і турботі. Ми піклуємося про неї, добре доглядаємо, розуміємо – літня людина. Але ж ми її рідні люди, а вона хороша людина.

Та й по молодості вона мене не втомлювала ніколи зовсім, вона має добрий характер, навіть зайвий раз робила зауваження моїй дружині – що до чоловіка свого треба з пошаною і повагою ставитися, спочатку будинок, сім’я, а потім вже робота.

Так, а ще я з тих давніх часів пам’ятаю: часто після нашої з дружиною суперечки піду і відразу їду до своєї тещі. Матір моєї дружини нагодує мене завжди чимось смачненьким, мене вислухає, щось добре мені розкаже, дасть пораду хорошу, дочку свою по телефону розуму навчить, помирить нас – знову живемо в теплі і порозумінні. Моїх батьків не стало, коли я був ще зовсім молодим, та й не пам’ятаю, що б так вони дбали про нас. Тому теща стала для мене дуже рідною людиною, вона як справжня мама для мене.

Ми з дружиною теж не молоді давно вже, але продовжуємо працювати. Дружина на хлібозаводі по змінах працює, у мене взагалі робота ненормована – можу і раніше піти, якщо за обставинами треба. Або допізна затриматися, якщо грошей потрібно нам більше. Це я до чого? До того, що теща завжди з нами, одна рідко коли залишається.

Ось тільки занепокоєння стало більше за нею – заговорюється, придумує якісь небилиці, всіх наших сусідів біля під’їзду переконала, що ми її не годуємо добре і вона постійно їсти хоче, але це не правда зовсім, ще щось їм розповідає. Перед людьми незручно, звісно, після подібних історій, пояснюємо усім сусідам з дружиною, що це не правда, що вона старенька вже, що завгодно придумати може, виправдовуємося, як можемо вони кивають нам у відповідь, що так, старість – не радість, але ми ж не знаємо, що вони думають про нас.

Ми з дружиною вже не можемо залишити тещу саму в дома ні на хвилину – вчора увімкнула газ і забулася зовсім про це. Поки прибіг, поки розібрався в усьому – загалом ситуація була дуже непроста.

При всій моїй повазі до людей похилого віку – треба і про себе подумати, бо ми теж вже наче не дуже молоді з дружиною, ми ж не можемо постійно сидіти вдома, іноді й вийти кудись потрібно разом. Якось я сказав своїй дружині, що матері потрібен спеціальний догляд, треба дізнатися щодо будинку для людей похилого віку, так вона на мене образилася після того. Мовляв, відвезли маму зі свого будинку, а зараз і з нашого виганяємо.

Я не хочу нікого виганяти, це таке в старості буває, що людина, як дитина мала, з нею дуже непросто. Такі люди потребують постійного нагляду. Чоловіки мені на роботі підказали, що в нашому місті є такий заклад, це як санаторій. Можна і додому забирати, якщо поліпшення будуть, і не дорого коштує, усі розповідають, що там гарний догляд, до бабусь з дідусями ставляться дуже добре і відповідально. А дружина сказала, щоб я навіть не думав про це – мами своєї вона не залишить і нікому не віддасть.

Я послухав свою дружину і не шкодую про це. Зараз і самому соромно, що припускав таку думку, що маму потрібно відвести в будинок для літніх людей. Тому хочу зараз порадити усім, хто хоче відвести батьків у такий особливий заклад. Добре подумайте, адже ніхто не хоче такої старості. З батьками варто бути до останнього, адже вони в старості, як діти малі, а вони нас доглядали малими дітьми. Та й краще їм там не буде, їм буде добре лише з своїми рідними дітьми. Для них це справжнє щастя. Ми маємо доглядати своїх батьків, як вони колись доглядали нас малими дітьми, їм теж було непросто.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page