37-річна Ірина вже таки дуже давно вважає себе звичайнісінькою, середньостатистичною жінкою. У неї є 6-річний син, є своя хороша квартирка в хорошому спальному районі міста, стабільна робота недалеко від будинку, бадьорі та самодостатні батьки, завжди готові допомогти у будь-яку хвилину, до речі вони теж дуже гарно забезпечені, так що проблем з ними абсолютно ніяких немає.
Єдина лише проблема була у Ірини самої ще до недавнього часу – вона самотня жінка.
Заміжньою Ірина ніколи не була, єдині в життя більш-менш серйозні відносини 6 років тому закінчилися з народженням її синочка, який, як виявилося, був потрібний лише їй одній.
І щиро кажучи, особливої уваги ніколи ніхто на Ірину не звертав. А після народження дитини особисте життя і зовсім стало на місці, вона всю свою увагу віддавала дитині, про себе не думала зовсім у ті роки. І ніколи ні з ким не знайомилася.
Але півтора роки тому на роботі познайомилася з Дмитром, і все змінилося.
Дмитро – чоловік розумний, багато читає, цікавиться історією, багато що може зробити своїми руками, за складом характеру дуже схожий на батька самої Ірини- такий же надійний, впевнений в собі, спокійний та турботливий дуже.
Ірина думала, що таких чоловіків нині і не буває – але, виявляється, вони ще зустрічаються. А найголовніше, Дмитро щиро кохає Ірину, хоче створити хорошу та міцну сім’ю з цією людиною, хоче ще власних дітей – в цьому пункті вони з Іриною повністю збігаються, вони тут мають спільну думку.
Правда, Ірину якось особливо засмучує ставлення Дмитра до її власного сина.
– Вибач, але стати йому батьком я не зможу! – попередив він після першого ж знайомства з хлопчиком кілька місяців тому. – Він для мене чужий. Полюбити його зможу навряд чи. Я його не ображу, але й гратися з ним ніколи не було.
Ірина тоді засмутилася, але потім подумала – владнається згодом. Адже скрізь говорять – якщо чоловік любить жінку, полюбить і її дитини. А Дмитро ірину дійсно щиро кохає, планує одружитися, мати своїх власних дітей. Йому просто потрібен час, щоб звикнути.
Проте час йде, але нічого не змінюється. Чоловік веде себе повністю відсторонено. Ніяких спроб покращити відносини з хлопчиком, завести бесіду, налагодити контакт не робить, і це Ірині не подобається, все це неприємно.
В принципі, зацікавити хлопчика легко: адже Дмитро чоловік розумний, знає багато цікавих історій. Але тільки чомусь не хоче. Спілкується на рівні “привіт” – “бувай”. Не ображає, але й уваги ніякої зовсім не приділяє дитині.
Але при цьому всьому все частіше і наполегливіше Дмитро сам за своєї ініціативи заводить розмову про весілля.
А Ірина зараз вже не знає, як вчинити правильно, щоб потім не шкодувати.
З одного боку, напевно, добре, що Дмитро ще з самого початку зізнався чесно, що полюбити її дитину, як рідну свою, не зможе. Напевно, гірше було б, якби він робив вигляд, що добре до хлопчика ставиться, але ж то не правда.
З іншого боку, погано те, що він навіть спробувати налагодити контакт не хоче. Про те, що у Ірини дитина, Дмитро знав з самого початку. Навіщо тоді починав ці відносини, якщо чужі діти так неприємні? Шукав би відразу собі жінку, яка не має дітей.
– Виходь заміж швидше, поки кличе, адже ти вже немолода, випустиш – такого більше не знайдеш, – радять Ірині подруги.
Ірина згодна з ними – не знайде. До неї і в юності черга з кавалерів не стояла, а вже тепер – і говорити нема чого. Але ж так набридла їй ця самотність. Хочеться жіночого щастя, сім’ю, ще одного малюка.
Але з кожним днем вона сумнівається все більше. Чи варто виходити заміж за людину, яка зовсім не любить твоє рідне дитя, хіба буде з таким чоловіком хороше життя?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
