Днями чоловік мені сказав, що якщо я не погоджуся їхати в село доглядати його маму, то він зі мною розлучиться.

І це після 35-ти років шлюбу! Навіть не віриться, що таке може бути, адже мій чоловік добре знає, які стосунки у мене були з його мамою.

Вона мене не прийняла з самого початку, тому мені все життя довелося доводити їй, що я достойна їхнього сина, достойна їхньої сім’ї.

Робити це було непросто, але я старалася заради свого чоловіка, бо любила його і хотіла зберегти сім’ю.

З часом я просто змирилася з цим. Минули роки, все забулося, свекруха постаріла. Їй допомога потрібна.

Чоловік наполягає, щоб я їхала до його мами в село, бо просто більше нема кому. А у мене немає ніякого бажання за нею доглядати.

Я спілкувалася з нею, але її вибрики впродовж 35-ти років нашого шлюбу забути не просто.

Коли ми з чоловіком одружувалися, вона не прийшла на наше весілля. Просто для свого сина вона хотіла іншої дружини.

Потім вона з нами просто не спілкувалася. Налагодили більш-менш ми з нею стосунки аж тоді, коли у нас народилася перша донька.

І то, це я зробила перший крок – пішла першою до неї миритися, хоча і не відчувала, що чимось перед нею завинила. Але чоловік наполіг на тому, що саме так буде правильно.

Відтоді ми почали спілкуватися, але любові між нами так і не виникло.

Свекруха жила в селі, де завжди було багато роботи. Вона хотіла, В селі у неї завжди було багато роботи, і вона хотіла, щоб ми приїжджали все роботи.

Там і город, і господарка, і навіть будівництво було. Нам доводилося все кидати і їхати до неї за першим її покликом.

Особисто я б не їхала, але чоловік все життя слухав свою маму, крім єдиного випадку – коли він одружився зі мною.

Тому я чемно вслід за чоловік тяглася до його мами в село, і ще й постійно вислуховувала від неї, яка я погана і невдячна. Ну хто таке витримає?

Так ми прожили 35 років. Два місяці тому у свекруха потрапила в стаціонар.

Тепер вона не може бути сама вдома, потрібно, щоб весь час хтось був біля неї.

Варіантів у нас небагато: або їхати до неї в село, або забирати її до себе.

Їхати в село – не зовсім гарна ідея, тому що на роботу щодня звідти їздити буде дуже складно.

До себе ми її забрати теж не можемо, бо вона не хоче жити у міській квартирі та не готова залишити свій будинок та господарство.

Є один варіант, як зробити так, щоб і я до неї не їхала, і вона до нас, але мій чоловік не хоче на таке погоджуватися.

У свекрухи є родичка, яка живе недалеко від неї. Вона готова доглянути маму чоловіка, але в обмін на будинок.

Її донька нещодавно вийшла заміж і їм з чоловіком нема де жити.

Чоловік злиться, каже, що не для того всі ці роки в селі працював, щоб зараз все віддати родичам. Тому він наполягає, щоб я звільнялася з роботи і їхала в село свекруху доглядати, щоб спадщину не втратити.

Але що мені робити у цій ситуації?

Думаю, що якщо я відмовлюся доглядати свекруху, то життя у мене з чоловіком далі не складеться.

От вірите, ні спадщини не хочу, ні свекруху доглядати не хочу.

І роботу залишати теж не хочеться. Як бути?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.