Всі наші родичі вважають нас дуже багатими людьми, достаток в нашій родині ніяк не дає їм спокою. Знаєте, таке інколи буває, що начебто люди і радіють за тебе, але якось дуже специфічно, не без користі для себе.
Рідня прийняла таку позицію: маєте більше – допомагайте!
У нас з чоловіком є свій невеликий бізнес, який нам приносить якісь доходи, але для цього ми працюємо без вихідних, відпусток, свят та інших атрибутів роботи зранку до вечора.
Чоловік у мене автомеханік, вміє сам багато чого робити. Зараз у нас є невелика автомайстерня та автомийка.
На мийці, до речі, я сама працювала до декрету і після. Я ж була за бухгалтера, а потім і за адміністратора.
Наш син буквально народився і виріс у нашій майстерні, обійшлися без нянь та допомоги бабусь.
А ось вони без нас не могли обходитися. Наші гроші їм спокою не давали. Я вже не кажу про те, що вся рідня хотіла, щоб ми ремонтували їм машини за просто так.
Вони постійно нам нагадували, що ми багаті, а у них немає грошей.
Чоловік ремонтував машини незліченної рідні, про існування якої ми дізнавалися іноді тільки в той момент, коли вони виникали на порозі автомайстерні.
А батьки, мій брат і його двоюрідні, вважали, що взяти у нас у борг і не віддати – це звична справа.
Свекруха просила грошей не лише для своїх потреб, але і для всіх її сестер, братів, племінників і племінниць.
Моя рідня теж не відставала, дружина мого рідного брата приходила до нас по гроші, як по зарплату.
А потім у нас син занедужав і гроші стали потрібні нам, і то великі гроші.
Почали ми ходити по своїй рідні, яким грошей позичали, просили, благали повернути хоча б те, що вони у нас позичали, не те щоб нам дали грошей просто так.
Уявляєте, усі відмовили. Ніхто не дав нам жодної гривні. Довелося терміново продавати машину, та ще й у банку кредит взяли.
З сином, дякувати Богу, все обійшлося. Але ця ситуація нам багато чого прояснила. Я для себе раз і назавжди зрозуміла, що рідні у нас більше нема.
Ніхто не поворушив пальцем, щоб виручити нас у скрутну хвилину. Відвернулись усі. То ж тепер і я вирішила так робити.
Але мої родичі швидко про все забули, і коли у нас справи трохи покращились, вони знову прийшли просити грошей.
31 грудня до мене завітав мій рідний брат, просив позичити йому 10 тисяч гривень, сказав, що після Різдва поверне.
Я відмовила відразу, хоча гроші у нас є. Я собі дала слово, що більше ніяких позик для рідні не буде, нехай звикають.
Грошей наших, розданих колись родичам, з лишком на квартиру вже вистачило б.
Брат образився і відразу поскаржився на мене нашій мамі. Тепер ми жадібні і меркантильні.
Ось так. Нашої щирої допомоги за всі роки так ніхто і не оцінив.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.