Я з моїм чоловіком, Дмитром, живу у шлюбі вже цілих 10 років, але всі мої негаразди почалися десь рік тому. Тоді я стала помічати, що хтось у Дмитра таки є на стороні, це було мені якось зрозуміло. Він досить таки часто затримувався на роботі, у вихідні постійно йшов кудись, говорив, що з друзями, але раніше такого не було, та й друзів у нього, що гуляють десь по вихідних, а тим паче так часто, немає, тим паче, що він міг піти і весь день не приходити додому. На Новий рік чоловік мені сказав, що працює в цей день цілком. В якій це компанії фінансиста можуть залишити працювати в новорічну ніч? Так ми і просиділи з синочком удвох. Він весь вечір запитував мене: «Де тато? Де тато?». А я не знала, що відповісти, потім синок наш заснув. Ніякого святкування та святкового настрою у нас не було.
Загалом, все було гранично ясно. Звичайно, я сумувала та плакала ночами, чекала Дмитра додому, але все ж не наважувалася з ним заговорити про це. Занадто боялася правди, яку могла почути сама від свого чоловіка. Ми обоє робили вигляд, що нічого не відбувається у нас незрозумілого, але чоловік, звичайно, знав, що я все помічаю. Він став як хлопчисько. Ходив радісний, літав десь у хмарах. А я сподівалася, що це проста інтрижка на стороні і мій Дмитро до мене вже дуже скоро повернеться, коли вона йому набридне.
Наші відносини за 10 років шлюбу були вже не такими ясними, як у студентів третього курсу, та й ми були вже не ті, що раніше. «Але ж все можна повернути, якщо ви щиро кохаєте», – думала я тоді. А на ділі все виявилося набагато складніше, ніж в моїх думках.
Дмитро, як я згодом дізналася, зустрів тоді своє перше кохання. Кожне побачення вони щасливо проводили разом. А я, не заплющуючи очей, чекала його ночами. Думала, покрутить роман, набридне – прийде назад до мене з дитиною, адже ми сім’я. Він прийшов якось. І розповів усю правду, всю і відразу. Точніше йому довелося розповісти тому, що тиждень тому цієї жінки не стало. Він говорив та просто щиро плакав. Я теж плакала разом з ним. Так сумно мені не було ніколи, зізнаюся чесно, лише тоді я зрозуміла, що це було справжнє кохання, а не короткочасне якесь захоплення.
Й що саме цікаве, що я Дмитра не звинувачую у всьому. Батько він хороший, сина свого дійсно любить, по секціях і гуртках возить. На Новий рік після того випадку подарував дуже якісний чи дорогий планшет. Та й чоловік з нього непоганий, просто не міг по-іншому. Я вже наплакалась і розумію його. Адже він усім серцем кохав цю жінку, з молодості, а то і з дитинства. Таке щире кохання не забудеш. Тільки не знаю що мені робити. Залишати його одного я не хочу – адже, не дивлячись ні на що, дуже кохаю свого чоловіка. А зараз бачу, що Дмитрові дуже важко. Але і бути з ним поруч я теж не можу. Зраду б пробачила, а ось кохання на стороні – не знаю. Я не чекаю, що він стане на коліна і почне у мене просити вибачення, йому зараз точно не до цього.
Ми з Дмитром зовсім мало розмовляємо за останній час, але він сказав, що намагається все забути, намагається просто жити, як колись. Від його радості не залишилося і сліду, тепер він ходить на роботу як машина: повертається в шість і зі спальні більше зовсім нікуди не виходить.
Що робити – не знаю. У мене зараз такий непростий період в житті, а я така розгублена, що вирішити нічого сама вже якось не можу.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
