Колись Анна дуже любила Новий рік. Традиційно до цього свята вона робила генеральне прибирання вдома, прикрашала ялинку, готувала набір стандартних святкових страв: голубці, холодець, оселедець під шубою і обов’язковим атрибутом на столі мав бути салат Олів’є, який так любив її чоловік. А для доньки своєї, Іванки, Анна пекла на Новий рік пампушки.
А потім раптово не стало чоловіка. І Анна, і Іванка дуже сумували за татом. Але Олів’є Анна продовжувала готувати, старанно викладала його у кришталеву салатницю, як любив її Михайло. Добре, що через кілька років Іванка вийшла заміж і її чоловік теж дуже любив цей салат. Тепер Анна робила вже його для зятя.
Невдовзі пішли внуки і в дім Анни на Новий рік знову повернулися радість і щастя. За тиждень до свят вона бігала по магазинах, купувала продукти, вичищала квартиру, прикрашала ялинку, під яку неодмінно складала подарунки для всіх членів сім’ї.
Дочка з чоловіком і дітьми приходила 31-го надвечір, до того у Анни вже все було готово. Іванці залишалося лише накрити стіл скатертиною і викласти салат в їхню улюблену кришталеву салатницю. Діти розгортали подарунки і раділи, хоча нічого надзвичайного Анна їм не загортала. Так, по дрібницях – цукерки, мандарини, ляльку якусь недорогу, але все від щирого серця.
Так було багато років, але одного разу 31-го зранку донька зателефонувала Анні і повідомила, що вони не приїдуть до неї відзначати Новий рік, бо летять за кордон на відпочинок.
То був найсумніший Новий рік, який Анна пам’ятає, адже вона, як завжди, щедро накрила святковий стіл і сиділа за ним одна. Вночі донька зателефонувала ще раз, говорила мамі привітання.
Відтоді так і повелося, що Новий рік Анна святкувала сама, але щороку вона готувала улюблені страви своїх рідних – голубці, холодець, оселедець під шубою і обов’язково салат Олів’є та пампушки. А донька тим часом з родиною відпочивала за кордоном, вітаючи маму зі святом по телефону.
Коли Анні виповнилося 70, її самопочуття погіршилося, але турбувати доньку своїми скаргами перед святом вона не хотіла. Традиційно пішла в магазин, але сил не вистачило, щоб все приготувати, зробила лише Олів’є та спекла пампушки. Прикрасила ялинку, щоправда, штучну, бо живу не мала сил додому занести.
В ту Новорічну ніч Анна мамі не додзвонилася. Серцем відчула, що сталося щось непоправне. Те Різдво було першим, яке Іванка святкувала без мами і чомусь їй дуже хотілося бути в Різдвяну ніч разом з мамою, в її квартирі, але вже без неї…
Під охайно прибраною штучною ялиночкою стояли подаруночки, які Анна щороку готувала їм до свята. Бережно замотані пакуночки ще зберігали тепло її рук і її серця.
Мамо, мамочко, пробач… Що може бути важливіше за близьку людину? Чому ми усвідомлюємо це занадто пізно?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
