fbpx
Життєві історії
31-го ввечері я поверталася з роботи і дуже поспішала. Раптом я побачила бабусю, яка стояла біля вуличного ліхтаря

31-го ввечері я поверталася з роботи і дуже поспішала, хотілося ще встигнути накрити Новорічний стіл. Купила в магазині мандарини, моя 12-річна донька каже, що без них в це свято ніяк не можна. Завчасно замаринувала індичку, залишилося лише її поставити в духовку. Так я збиралася в скромному сімейному колі відзначити Новий рік.

На вулиці було доволі холодно, падав сніг, а вночі мав бути сильний мороз. Раптом я побачила бабусю, яка стояла біля вуличного ліхтаря і дивилася як виблискують сніжинки у його світлі. Сама не знаю чому, але я зупинилися біля цієї літньої жінки і запитала чи не потрібна їй якась допомога. На вулиці було доволі пізно.

Але бабуся лише дивилася на мене і посміхалася. Я запропонувала провести її додому і запитала, де вона живе. Замість відповіді вона посміхнулася і запитала чи я, бува, не Снігуронька.

У мене медична освіта, я лікар в місцевій лікарні, тому я відразу зрозуміла, що саме з цією літньою жінкою. Я сказала, що так, я Снігуронька і запрошую її на своє Новорічне свято. Залишати бабусю на вулиці я не могла, вирішила, що заберу її до себе, а потім придумаю, що робити далі.

Моя донька дуже здивувалася, коли я прийшла додому не одна. Я швиденько їй все пояснила і ми сіли до Новорічного столу. Раптом жінка все згадала, сказала, що звати її Наталя Василівна, що в минулому вона вчитель математики, їй 70 років, живе вона на сусідній вулиці, навіть назвала адресу, яку я швиденько записала.

Наталя Василівна виявилася чудовою співрозмовницею, але, нажаль, періодично я ставала для неї Снігуронькою і вона забувала хто вона і куди їй іти.

Ночувала бабуся у мене, а зранку ми з нею пішли за вказаною адресою. Нас зустріла переполохана сусідка, яка дуже була рада, що бабуся знайшлася. Вона підтвердила мої здогадки, нещодавно Наталя Василівна почала втрачати пам’ять, за нею догляд потрібен, а родичів поблизу у неї немає.

Я зайшла в квартиру до Наталі Василівни. В її домі було охайно і прибрано. На фото вона була не одна, а з хлопцем. Коли я запитала, хто це, вона відповіла, що син. Сусідка сказала, що цього чоловіка вона ніколи не бачила.

Бабусю я залишити не могла, разом з сусідкою ми по черзі її доглядали, приносили їжу, готували і прибирали. Якось Наталі Василівні стало краще і вона розповіла, що у неї є син, але він вже багато років живе за кордоном. Колись вони часто спілкувалися по телефону, а зараз син перестав їй дзвонити.

Я попросила телефон Наталі Василівни і почала шукати в ньому номер її сина. Знайшла невідомий номер з кодом Канади, вирішила зателефонувати, але з свого, бо на рахунку у Наталі Василівни не було грошей. Мені ніхто не відповів, і я написала на цей номер повідомлення, пояснила ситуацію.

Наступний тиждень ми домовилися з сусідкою, що за Наталею Василівною пригляне вона, бо я чергувала на роботі. Одного разу пізно ввечері в двері моєї квартири постукали. На порозі стояв чоловік з величезним новорічним букетом.

Він сказав, що прийшов подякувати мені за маму. Це був син Наталі Василівни, який відразу прилетів, як тільки прочитав моє повідомлення. Він пояснив, що зв’язок із мамою обірвався місяць тому. Вона просто не брала від нього слухавку, він дуже хвилювався, але кінець року, ніяк не міг прилетіти.

Андрій, так звали чоловіка, виявився дуже приємною людиною. Він запросив мене до них в гості. Ми довго сиділи, говорили, пили чай, і навіть Наталі Василівні, здається, стало на той момент краще.

В Канаду Андрій не повернувся, залишився з мамою. І зі мною. Тепер ми сім’я. Правду кажуть, що в Новорічну ніч трапляються дива. Тепер я в це вірю.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page