Щиро кажучи, я ніколи й сподіватися не міг, що у свої 30 років ще буду жити зі своїми батьками. Але так вийшло, що заробити достатньо грошей на свою власну квартиру у мене не вийшло. Зате я всі останні роки гарно працював і відкладав гроші, зате я придбав простору трикімнатну квартиру. А вже тоді планував переїхати туди і одружитися, щоб моя сім’я була забезпечена усім необхідним.
Але моя рідна мама чомусь вирішила бути доброю до мого рідного старшого брата. Я не проти, але це чомусь мало бути лише моїм коштом.
Мій брат Олег одружився ще молодим. Ні він, ні його дружина тоді не мали свого житла. Спочатку, поки вони закінчували навчання, їм допомагали батьки з обох сторін.
Але пізніше вони знайшли обоє непогану роботі і вже орендовану квартиру вони оплачували самі. Але це було для них проблемою – Олег не так вже й багато заробляв, а Катерина тоді була в декреті. У них зараз троє дітей. Тож з грошима у них постійно не все так добре і це зрозуміло.
Я ж до одруження підійшов більш серйозно, приклад мого рідного брата ще більше це підтвердив, я знайшов хорошу роботу, стабільний заробіток. А паралельно почав відкривати власну справу, хотів побудувати собі забезпечене майбутнє. І так за довгих 10 років моєї праці мені вдалось назбирати грошей на власну квартиру і зробити в ній хороший ремонт. Я якраз планував переїхати туди за декілька тижнів. Поки я жив у батьків у їх двокімнатній квартирі, я зміг забезпечити себе житлом на майбутнє.
І яким було моє здивування, коли одного дня, повернувшись додому, я не знайшов ключі від власної квартири – а вони завжди лежали в моїй кімнаті на столі. Я шукав скрізь – але марно. І тут я запитав маму чи вона не знає, де я їх поклав. Мама подивилася на мене дивно і зі спокійним обличчям відповіла:
– Михайле, а їх нема. Я віддала їх Олегу – вони не мають де жити, бо з орендованої квартири їх попросили з’їхати через борг, а у них немає грошей чим платити ту орендну плату. Ну от я і пустила їх у твою квартиру трохи пожити. Там просторо і їм достатньо місця, адже в них троє діток. Ти ж можеш ще пожити у нас ще декілька років. Ми з батьком не хочемо, щоб Олег з сім’єю жили з нами, у них велика сім’я, а нам з тобою одним простіше, ми вже звикли до тебе.
Я був дуже здивований. Ми посперечалися з мамою. Вона ще на мене образилася і перестала спілкуватися зі мною.
Але мені зараз байдуже, адже це не справедливо – я зателефонував Олегові та сказав, щоб за місяць він переїхав до батьків, і віддав ключі від моєї оселі. Нехай живуть у цій кімнаті де жив я ці роки, а я поїду до себе. А то виходить, що моя родина хоче вирішити свої проблеми моїм коштом.
Фото ілюстративне.
