– Я, щиро кажучи, ніколи й подумати не могла, що так в житті буває, – веде свою розповідь Олена Сергіївна. – Я ж все життя заради неї старалася, заради дочки своєї прожила стільки років, тільки її одну й носила на руках постійно. Ростила, любила, все робила для неї, навіть сама заміж більше не вийшла так і жодного разу. Ну ось, отримала на старості років подяку від найріднішої людини, яку навіть не очікувала. Якось зовсім не розумію, як так можна чинити, проміняла мене на якогось чужого чоловіка. Виставила рідну матір з квартири.
28 років тому Олена Сергіївна приїхала в столицю з маленького дуже села. В місті вона навчалася, потім на роботу влаштувалася відразу, щоб заробляти копійку.
А згодом і кохання зустріла своє, вийшла заміж і стала мамою для маленької донечки.
Шкода, звичайно, але з чоловіком у Олени Сергіївни не скалося зовсім, він залишив її одну. Але він був людиною досить не бідною, на той час він вже займав досить хорошу посаду. Тому сам запропонував купити своїй рідній доньці квартиру, в рахунок аліментів на дитину.
Катерина в ті непрості часи погодилася на таку пропозицію від свого колишнього чоловіка. Але й вибору в неї не було зовсім, особливо, бо жити не було де, ще й дитина мала на руках, в село повертатися вона теж зовсім не хотіла, бо там ніяких перспектив немає зовсім, та й не чекає її там ніхто особливо з маленькою дитиною на руках.
І в цій самій квартирі Олена Сергіївна прожила зі своєю донькою Оксаною до цього самого дня.
А нещодавно, десь місяця три тому, Оксана повідомила матері, що збирається виходити заміж. Їй зробив пропозицію хороший чоловік, але він не місцевий теж, житла у нього свого власного немає, нема куди дружину привести, але Оксана від цього не засмучується, бо у неї є ж свій власний дах над головою, квартира її і вона належить лише їй одній.
Але тепер проблема у неї, де подіти свою маму, бо не будуть же вони всі трьох жити в однокімнатній квартирі, а тим паче чоловік не зрозуміє цього, він не захоче такого життя.
– Роби, як вважаєш за потрібне! – сказав Оксані рідний батько, до якого вона тоді звернулася за порадою. – Квартира твоя – і юридично, і фактично, а там – вирішуй сама. Я більше нічим допомогти не можу, свій борг перед вами обома я виконав сповна, тепер я нікому нічого не винен. Далі розбирайтеся самі вже між собою, я не буду втручатися у ваше з матір’ю життя.
І от Оксана, щиро кажучи, сама вважає, що мати цілком може зараз орендувати кімнату, а на пенсії поїхати до себе на батьківщину, в той будинок, звідки приїхала в столицю багато років назад. Так, там давно вже живуть її, материні, брати-сестри з сім’ями, і Олену ніхто не чекає. Але і не виженуть – частка власності у неї там є на законних підставах. Та й взагалі, село – це не столиця, великих проблем з житлом там немає. Влаштуватися можна, кімнату орендувати у кого-небудь – на це навіть пенсії вистачить.
– А що робити? – говорить Оксана. – Кредит ми з чоловіком теж не потягнемо,просто не зможемо виплатити його, та й не дасть нам його ніхто. Мати ще не стара, їй навіть до пенсії ще кілька років. Вийде на пенсію – я готова їй допомагати тоді, чим зможу. Але віддати своє житло і піти на орендовану квартиру з чоловіком і майбутніми дітьми, щоб їй одній було добре – це занадто! Вона прекрасно все життя знала, що квартира не її, що вона мені належить. Знала, що дочка у неї росте. За двадцять років могла б добре пристаратися і щось купити собі, хіба ні? Хто винен, що вона цього не зробила свого часу, коли молодою була? Я мамі допомагатиму чим зможу, але й своє життя маю влаштувати.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
