fbpx
Життєві історії
25 грудня у моєї подруги був день народження, вона вирішила святкувати вдома. Ніна запросила й мене з чоловіком, та я дуже не хотіла йти, бо знала, що вони погано живуть з свекрухою, але подруга сказала, що дуже хоче, щоб ми прийшли і ми з чоловіком купили подарунок

З однією колежанкою на роботі ми дуже здружилися свого часу.

Ця жінка видалася мені дуже доброю та щирою людиною. Ми багато спілкувалися, адже маємо спільні теми та інтереси.

З Ніною часто ходили на після роботи на каву, інколи в кафе зустрічалися на вихідних. Декілька раз я запрошувала її до себе додому, щоб чимось пригостити і поспілкуватися у вільний час. А в гостях у Ніни не була жодного разу, бо знала, що вона живе зі своєю свекрухою.

До речі саме про неї піде мова далі, про неї і хочу розповісти.

На яку б тему ми з Ніною не розмовляли, та майже все закінчувалося тим, що вона скаржилася мені на своє життя. Вона постійно нарікала на матір свого чоловіка, говорила, що їй не пощастило з нею і ще багато чого не дуже хорошого про цю людину.

Мені щиро було шкода Ніну, я їй завжди лише співчувала і дуже раділа, що, як добре, що у нас з чоловіком є своє власне житло і нам не доводиться жити зі своїми батьками.

25 грудня був день народження в Ніни, вона святкувала його вдома. Тоді вперше колега запросила мене до себе додому в гості. Знаючи, як їй там недобре живеться, я не хотіла йти до неї, щоб потім не було непорозумінь ніяких, але було незручно відмовити їй, тому я нічого не стала говорити, а сказала, що прийду.

Колезі з чоловіком ми купили хорошу хлібопічку, на яку витратили майже 3 тисячі гривень та величезний букет троянд.

Двері нам відкрила приємна та посміхнена жіночка невеличкого зросту в простому халатику, мило привіталася, в руках вона тримала столові прибори і кухонний рушничок. Коли ми зайшли, вона відразу почала біля нас метушитися, ставити наше взуття, вішати в шафу наш одяг. Привітно провівши нас до зали, вона швиденько сама побігла на кухню. Ми привітали з чоловіком Ніну з днем народження, у кімнаті було дуже багато людей, нікого з них я не знала.

Потім знову забігла та привітна жіночка, принесла гарячу свіжу картоплю, не встигла слово й сказати, як Ніна вручила їй квіти і, командним тоном, попросила поставити їх у воду, в найкращу вазу, що стоїть на шафі, адже саме в ній вони будуть гарно виглядати. Жіночка слухняно з квітами вибігла з кімнати. Ми всі сіли за стіл. Так пів години ми пили, їли, звучали святкові побажання, усі відпочивали і весел розмовляли між собою, а та жіночка все підносила і підкладала на столи страви, робила це вона одна.

Я відразу подумала, що це мама приїхала допомогти Ніні, а коли дізналася, що це її свекруха, навіть слова вимовити не могла, дуже здивувалася тому, що спостерігала. Мені так шкода стало ту жінку, вона аж ніяк не була такою, що про неї розповідала моя колега, і це добре було видно.

Після того дня народження я відсторонилася від своєї колеги, намагаюся не зустрічатися з нею після роботи. Мені достатньо було одного вечора у неї вдома, щоб дізнатися, що вона за людина насправді. Тепер я розумію, що те, що вона мені весь час говорила про матір свого чоловіка, неправда, я не побачила, що вона недобра людина.

Дуже хочу порадити вам не відкривайте душу малознайомим людям, не довіряйте їм,  адже люди досить часто вміють лукавити, вони виявляються не тими, за кого себе видають. І тоді дуже сумно усвідомлювати, що вже наче б і близька тобі людина так вчинила з тобою. Коли я згадую слова Ніни про свою свекруху, прикро стає, що я весь час вірила їй.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page