В матері мого чоловіка, моєї свекрухи, в неділю день народження був, – поділилася зі мною моя знайома 34-річна Віра. – Я чоловікові своєму якраз вранці сказала, щоб він мамі своїй подзвонив. Чоловік на мене такими здивованими очима дивиться – навіщо, мовляв, мені дзвонити? Я запитую: “А ти що, забув, який сьогодні день і яке число?” Він мені – 25-те серпня, а що? І тільки тоді зрозумів, що у його рідної мами в цей день свято і привітати її потрібно.
Щиро кажучи, у самої Віри відносини з її свекрухою не надто добрі, можна сказати, вони, особливо, не дуже ладнали. Не склалося якось з самого початку у них, на жаль. Мама Ореста вважала, що Віра зовсім не пара її такому ідеальному синові – звичайна дівчинка з села, без хорошої освіти, старша за нього на пару років, та ще й без свого житла. Загалом партія не найкраща для неї.
– У Ореста на момент нашого весілля вже була власна хороша та простора квартира, правда, ще не виплачений повністю кредит за неї, але все ж, нерухомість своя, – згадує Віра. – Ну і мама його завжди вважала чомусь, що я заміж виходжу лише через такі чудові квадратні метри її єдиного сина. Ось вже майже сім років як вона чекає, коли я заберу у чоловіка квартиру, все ніяк не заспокоїться, часто дуже мову про це веде.
Просто дивина, але навіть народження двох наших синів в цьому з Орестом шлюбі не пом’якшили відношення свекрухи до своєї невістки.
Мати Ореста, як і раніше, ставиться до неї якось насторожено та поводить себе відсторонено. Хлопчиків, онуків рідних своїх, як дві краплі води схожих на батька, свекруха полюбила, правду кажучи, відразу, з Вірою вона, не дивлячись ні на що, таки ж вважає за краще зрідка спілкуватися.
Сама ж Віра з матір’ю свого чоловіка без великої потреби не зустрічається взагалі, при цьому постійно нагадує Остапу: потрібно, мовляв, зателефонувати своїй матері, відвідати її, допомогти, коли є можливість, вона чекає, просила зробити щось їй, а Остап забуває ж про це постійно.
Час від часу Віра сама збирає та відправляє разом зі своїм чоловіком до бабусі на годинку-другу онуків, мовляв, потрібно звозити, нехай вони поспілкуються, адже мають зі своїми рідними проводити час.
– І от, не знаю чи ти повіриш мені, але от якби не я, мені дуже здається, Орест би про рідну матір свою й не згадував би ні разу, – зітхає Віра.
Все це тим більше дивно, що свекруха Віри була просто чудовою матір’ю і для свого сина робила усе.
Вона ростила сина з дев’яти років сама і, по суті, жила лише для нього та лише його життям. Могла б і заміж вийти другий раз – але не вийшла, і не тому, що не кликали її.
Заміж її якраз кликали і не раз, і принаймні один претендент на руку її у неї точно був, Артем сам про це розповідав Оксані. Але от не захотіла просто мати, щоб у дитини був вітчим. Між своїй особистим жіночим щастям та щастям і спокоєм власного сина спокоєм сина, вона обрала друге.
Мама завжди багато працювала, брала різні підробітки, викручувалася, як могла і в результаті поставила сина добре на ноги сама, дала освіту, допомогла купити йому власну квартиру.
І відносини у мами з Орестом були, так і є зараз, досить таки доброзичливі. Вони, можна сказати, ніколи серйозно не сперечалися та й не ображалися один на одного теж.
А, при цьому після весілля мати відійшла не на другий навіть, а, на жаль, напевно, на десятий план – її цілком дорослий син про неї дуже часто забуває.
Ну так, у Ореста, звісно, багато різних справ та турбот і проблем і на роботі, і вдома. У матері ж поки все в порядку. Вона ще не стара, здоров’я у неї непогане, думати за неї особливо поки не потрібно – переконаний Орест.
Але ось та ж Віра, наприклад, ніколи не забуває ж про своїх власних маму й тата. Їй ніхто не нагадує про те, що потрібно зателефонувати мамі. І про свекруху свою теж завжди пам’ятає – про її дні народження, наприклад, за сім років шлюбу не забула жодного разу.
Чому ж у чоловіка все вилітає з голови?
– Я раніше вважала, що це лише в мене такий чоловік, якому все постійно потрібно нагадувати! – зітхає Віра. – Але ні, виявляється, ось у подруги – все те ж саме. Коли вона про свого чоловіка розповідає, то наче про мого Ореста говорить. Скажеш зателефонувати йому, купити подарунок, привітати рідну матір – зробить це. Не скажеш цього зробити – сам навіть й не згадає про матір свою. Чоловікам, мабуть, матері не потрібні, виходить, коли вони дорослі уже? Інакше чим пояснити таке ставлення до найріднішої людини, яка подарувала тобі життя?
Справа в тому, що у Віри теж ростуть сини, адже вона мама хлопчиків і вона побоюється, правду кажучи, що про неї свого часу теж ось так легко забудуть її діти. Добре, якщо невістка попадеться хороша та людяна, яка нагадає про матір. А якщо ні? Як бути тоді?
– У нас бабуся-сусідка якось сказала таку фразу: синів, мовляв, народжують не собі, то, хоч і рідні діти, але вони будуть чужі. Я ще тоді усміхнулася – як не собі щось, а кому тоді? А тепер думаю, може, і правда це? Сини – вони для чужих людей? “Чужі діти”? Не хочеться це усвідомлювати мені, важко. Але хіба це не правда життя? Невже це дійсно так і щасливий той, хто має доньку, адже лише доньки доглянуть добре матір на старості років?
Фото ілюстративне.
