fbpx
Життєві історії
22 роки я в Італії, і весь цей час я вкладала гроші в будинок – спочатку будувала хороми, а тепер висилаю гроші, щоб все оплатити. Шкода, що я так пізно зрозуміла помилку, яку я зробила

Я була однією з перших, хто поїхав на заробітки в Італію, тому можу про це книгу написати з розповідями.

Але сьогодні хочу поділитися своєю проблемою, адже лише зараз я усвідомила, яку помилку я зробила.

На заробітках я вже 22 роки. Поїхала з однією метою – вирішити проблему з житлом.

Тоді був важкий час, якщо пам’ятаєте, грошей практично ні в кого не було.

Мене чоловік кинув з двома дітьми, тоді виручив город і мама, а інакше я й не знаю, як би я вижила.

Коли хлопці трохи підросли, я розуміла, що дітям треба якось допомагати, а у мене самої нічого не було.

Наша хата була, напевно, найгірша в селі, ще дідова, можете собі уявити, в якому вона була стані.

Ми з мамою порадилися, і вирішили, що я їду заробляти гроші, а вона буде будинок будувати, щоб ми мали де жити.

Тоді мені було 38 років, мамі 58, а синам: 19 і 17 відповідно.

Зараз мені 60, мама ще жива, дякувати Богу, обоє синів одружені, мають по двоє дітей.

Я збудувала дуже великий будинок, 15 років йшло будівництво.

Ми зробили два окремі входи, зараз там живуть сини з сім’ями.

Оплатити комунальні послуги, особливо світло і газ, дуже важко, це шалені гроші, мої діти самі не справляються, тому я допомагаю і висилаю гроші на комуналку.

І що це виходить – я все життя працюю на цей будинок!

Спочатку шалені гроші пішли на будівництво, потім на ремонти, далі на меблі, а тепер за комуналку, он лише за газ взимку виходить до 8 тисяч гривень в місяць.

Через цей будинок, який став сенсом мого життя, я і собі нічого не відклала, тому поки повернутися додому не можу.

Мама моя, до речі, в новий будинок так і не перейшла, живе досі в нашій старій напіврозваленій хаті, каже, що невісткам під ногами плутатися не хоче.

Мені прикро за маму, вона мені і дітей гляділа, і будинок будувала, а тепер соромиться там жити.

Зате невістки не соромляться! Вони ніде обидві не працюють, то ж мають купа часу, щоб сваpитися одна з одною, ніяк той будинок і подвір’я поділити не можуть.

А я так втомилася від їхніх суперечок, що словами не передати, через це зайвий раз навіть додому їхати не хочу.

Я навіть не впевнена, чи не буду я жити в нашій старій хаті разом з мамою, коли надумаю назавжди повертатися додому, це ще велике питання, чи знайдеться мені місце в моєму ж домі.

Виходить, що дім, в який я пів життя вкладала гроші, в результаті так і не приніс мені щастя.

Тепер думаю, що було моєю найбільшою помилкою?

Те, що я збудувала один великий будинок, замість того, щоб будувати два менших, щоб сини жили окремо?

Чи те, що я своїх дітей на гроші навчила, і на те, що “мама всім забезпечить”, тому вони якісь такі і виросли?

Чи, може, те, що я взагалі всі гроші в будинок пустила, замість того, щоб хоч трохи подумати про себе і пожити для себе?

Одним словом, підсумок мого заробітчанства доволі сумний, бо робила-робила, а для себе так нічого і не заробила.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page