Я була однією з перших, хто поїхав на заробітки в Італію, тому можу про це книгу написати з розповідями.
Але сьогодні хочу поділитися своєю проблемою, адже лише зараз я усвідомила, яку помилку я зробила.
На заробітках я вже 22 роки. Поїхала з однією метою – вирішити проблему з житлом.
Тоді був важкий час, якщо пам’ятаєте, грошей практично ні в кого не було.
Мене чоловік кинув з двома дітьми, тоді виручив город і мама, а інакше я й не знаю, як би я вижила.
Коли хлопці трохи підросли, я розуміла, що дітям треба якось допомагати, а у мене самої нічого не було.
Наша хата була, напевно, найгірша в селі, ще дідова, можете собі уявити, в якому вона була стані.
Ми з мамою порадилися, і вирішили, що я їду заробляти гроші, а вона буде будинок будувати, щоб ми мали де жити.
Тоді мені було 38 років, мамі 58, а синам: 19 і 17 відповідно.
Зараз мені 60, мама ще жива, дякувати Богу, обоє синів одружені, мають по двоє дітей.
Я збудувала дуже великий будинок, 15 років йшло будівництво.
Ми зробили два окремі входи, зараз там живуть сини з сім’ями.
Оплатити комунальні послуги, особливо світло і газ, дуже важко, це шалені гроші, мої діти самі не справляються, тому я допомагаю і висилаю гроші на комуналку.
І що це виходить – я все життя працюю на цей будинок!
Спочатку шалені гроші пішли на будівництво, потім на ремонти, далі на меблі, а тепер за комуналку, он лише за газ взимку виходить до 8 тисяч гривень в місяць.
Через цей будинок, який став сенсом мого життя, я і собі нічого не відклала, тому поки повернутися додому не можу.
Мама моя, до речі, в новий будинок так і не перейшла, живе досі в нашій старій напіврозваленій хаті, каже, що невісткам під ногами плутатися не хоче.
Мені прикро за маму, вона мені і дітей гляділа, і будинок будувала, а тепер соромиться там жити.
Зате невістки не соромляться! Вони ніде обидві не працюють, то ж мають купа часу, щоб сваpитися одна з одною, ніяк той будинок і подвір’я поділити не можуть.
А я так втомилася від їхніх суперечок, що словами не передати, через це зайвий раз навіть додому їхати не хочу.
Я навіть не впевнена, чи не буду я жити в нашій старій хаті разом з мамою, коли надумаю назавжди повертатися додому, це ще велике питання, чи знайдеться мені місце в моєму ж домі.
Виходить, що дім, в який я пів життя вкладала гроші, в результаті так і не приніс мені щастя.
Тепер думаю, що було моєю найбільшою помилкою?
Те, що я збудувала один великий будинок, замість того, щоб будувати два менших, щоб сини жили окремо?
Чи те, що я своїх дітей на гроші навчила, і на те, що “мама всім забезпечить”, тому вони якісь такі і виросли?
Чи, може, те, що я взагалі всі гроші в будинок пустила, замість того, щоб хоч трохи подумати про себе і пожити для себе?
Одним словом, підсумок мого заробітчанства доволі сумний, бо робила-робила, а для себе так нічого і не заробила.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.