Відколи я вийшла заміж, я наче в інший світ потрапила – мені настільки пощастило з чоловіком, що навіть працювати не довелося.

Себе я вважала щасливицею, думала, що в мене є все – двоє прекрасних дітей, дбайливий люблячий чоловік, житло, робота.

Я коли бачила, як інші жінки себе заганяють, в надії заробити якусь копійку, і ще вдома все встигнути, мені їх щиро було шкода.

– Не вміли собі вибрати гарного чоловіка, то тепер нехай платять!, – думала я собі, коли бачила жінок, які йдуть з двома повними сумками продуктів з роботи, а попереду їх ще чекає готовка вечері.

Ми жили добре, не без проблем, звичайно, але в основному все вирішували швидко.

Наш шлюб тривав майже 20 років, а це немало.

Сини наші вже студенти, і поїхали з дому вчитися, а ми залишилися удвох.

Життя змінилося, коли в останній рік все почало руйнуватися, наші суперечки ставали все сильнішими.

Бувало, що ми сперечалися через найменші дрібниці, на які ми колись навіть не звертали уваги.

Звичайно, ми й до цього не раз сперечалися, але завжди знаходили компроміси і швидко мирилися.

Але зараз мого чоловіка наче підмінили, що б я не сказала, він на кожне моє слово спалахує як сірник.

У момент, коли наше порозуміння практично зійшло нанівець, я спробувала поговорити з чоловіком на тему, що відбувається.

У чому причина такого ставлення до мене?

Я ж бачу, що мій чоловік дуже змінився, він майже не звертає на мене увагу, тому я стала його питати – що сталося?

Навіть звинувачувала себе, думаючи, що я могла його чимось образити.

Зрозумілої відповіді одразу він не дав.

Тільки через місяць моїх допитувань він таки зміг зізнатися, що давно вже збирається піти з сім’ї.

Причиною є те, що у мого чоловіка є інша. Хоча, дивлячись у його очі, я й так усе чудово розуміла без слів.

Я завжди його вважала мужньою, сміливою і рішучою людиною, але як дійшло до справді серйозних рішень, ці якості кудись поділися.

Він пояснював, що заплутався.

Я не стала закочувати сцени, за останній рік, мабуть, морально я вже встигла підготуватися до такого результату.

Розлучилися ми по-доброму, якщо можна так сказати. Чоловік купив мені маленьку однокімнатну квартиру на околиці міста, і сказав, що далі – я сама! А про дітей наших він подбає.

Дивлюся тепер на себе і не знаю, що далі?

Мені 44 роки, виглядаю я не так добре, як би хотілося, можливо, навіть трохи старшою за свій вік.

А найголовніше – я не маю роботи, я ніколи не працювала, бо нашу сім’ю забезпечував чоловік, я навіть не знаю скільки і куди платити за квартиру.

Все це завжди вирішував він, а тепер прийдеться мені самій і я не знаю, чи справлюся?

Як почати життя спочатку в такому віці?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.