Тітку Марину я відверто недолюблюю, я б давно з нею перестала спілкуватися, але моя мама вперто за неї чіпляється, тому що «більше родичів немає», «так недобре», «а, раптом, знадобиться нам допомога, а крім неї, допомогти і не буде кому». Але я не впевнена, що тітка Марина буде тією людиною, яка протягне руку допомоги.
Правда, років 20 тому, коли у нашій сім’ї були складні часи, мама часто зичила у тітки Марини гроші. Все повернули. Також вона допомагала кілька разів вирішити деякі організаційні питання. Дарувала мені дорогі подарунки в дитинстві. Я вважала її ідеалом жінки і мріяла бути на неї схожою: красивою, чарівною, що користується успіхом у чоловіків, доброю, багатою. Коли я виросла, все виявилося трохи не так.
Тітка Марина виявилася зовсім іншою. Багатство своє вона здобула не зовсім чесним шляхом. Вона намагалася входити в довіру до родичів, які могли залишити спадок, а також заводила романи з чоловіками, у яких були квартири.
Доброю вона ніколи, мабуть, і не була. За те, що ми колись зичили у неї гроші, вона нас, мабуть, засуджувала і зневажала. Коли її донька виросла, то не хотіла з нами спілкуватися, засуджувати за бідність і відсутність ремонту, хоча жили ми вже не так вже й погано, хоч і гірше, ніж вони.
Коли тітка Марина вийшла заміж вдруге, вона стала пускати чоловікові пил в очі, яка вона добра і як допомагає нам все життя у всьому. Вона сама наполегливо нав’язувала нам свою допомогу по абсолютно непотрібним дрібних приводів, потім хвалилася цим перед чоловіком, а нас виставляла перед ним якимись жебраками, що мало не живуть все життя за її рахунок. Чоловік почав ставитися до нас відповідно, хоча спочатку спілкувався з нами добре після знайомства.
Вона завела близьку дружбу з іншими нашими родичами, які їй були по суті ніхто, і з якими у нас були розбіжності з приводу розподілу спадщини. Вона постійно інформувала їх про всі події в нашому житті. І ми стали приховувати від неї все, що могли, щоб вона не передала їм. Вона при зустрічі хвалила мене, що я не така, як моя мама, і позаочі називала при мені мою маму невдахою. Мене це обурювало, я б давно припинила з нею спілкуватися, але мама мене стримувала.
Коли захворіла бабуся тітки Марини, вона відмовилася за нею доглядати. За бабусею доглядала в міру сил тільки її дочка. Свою хвору маму тітка Марина теж кинула і поїхала відпочивати. Потім вона найняла матері доглядальницю, але відмовилася забирати її жити до себе. Так мати і живе одна в своїй квартирі з доглядальницею.
Мати справу з такою людиною мені дуже неприємно. В останні роки ми скоротили спілкування з цією жінкою до мінімуму, бачимося тільки у свята. Але вона часто дзвонить моїй мамі поговорити. А останнім часом стала і частим гостем в нашому домі. Якось я підслухала, що вона розповідає мамі, що ходить до всяких «бабок-гадалок».
Мені це дуже не сподобалося, я мала необережність розповісти це своєму чоловікові. Мій чоловік відразу сказав, що не хоче бачити цю жінку в нашому домі. Він дуже віруюча людина, тому вважає, що спілкування з тіткою Мариною ні до чого доброго не приведе.
А якось він все це взяв, і сказав нашій родичці все у вічі. Вона дуже образилася і поскаржилася моїй мамі.
Безумовно, чоловіка я не виправдовую. Я вичитала його з усією строгістю і змусила дзвонити з вибаченнями до цієї родички. Але вона не побажала з ним розмовляти, заблокувала всі наші номери, а моїй мамі написала повідомлення, що знати нас усіх не бажає після того, що сталося.
Моя мама сильно засмучена тим, що трапилося, не знає, як тепер помиритися з тіткою Мариною. Я в глибині душі навіть рада тому, що ми не будемо більше спілкуватися з цією жінкою. Але мені дуже шкода маму. Не знаю, що можна зробити тепер і чи варто?
Фото ілюстративне, спеціально для ukrainians.today.
