fbpx

2-го червня в моєї свекрухи день народження буде, ювілей – 50. Я вже дні рахую до цієї події, але не тому, що хочу святкувати, не знаю, що робити з подарунком, який нам з чоловіком замовила вона

Незабаром матері мого чоловіка буде 50. Чимало часу ми з чоловіком думали, що ж їй подарувати на це свято. адже дата солідна. Не сказати, що ми особливо бідуємо зараз з Олегом, достаток у домі є, але ми і не багачі, а тим паче зараз настали такі непрості часи, що й не знаєш на що завтра чекати.

Чоловік мій отримує трохи більше 14-ми тисяч гривень, я близько 9-ти тисяч, за мірками маленького містечка це дуже хороші зарплати. Тому думали свекрусі якусь потрібну техніку в дім купити. Але у неї все найнеобхідніше давно є, а чогось більш сучасного вона зовсім не хоче, каже:

– Я все одно завжди буду робити все сама своїми руками, мені не потрібна ця вся кухонна дорога не потрібна техніка, яка електрику споживає шалено.

Добре, тоді ми ще раз гарно все обміркували і Олег запитав прямо:

– Мамо, а що ти хотіла б, щоб тобі подарувати?

А вона, несподівано, заявила:

– Оплатіть мені кафе на мій ювілей, це буде самий чудовий і пам’ятний подарунок для матері на 50-річчя!

Але що це за подарунок в наш час? Невже можна про таке просити, звідки у нас такі гроші? Зараз такі ціни високі на все, що ми й 10 чоловік не потягнемо, а свекруха хоче і подруг запросити своїх, і родину усю, хоче, щоб усі зібралися поруч, часи важкі, ціни – космос. Але Олег все ж уперся: хоче мама, значить зробимо.

Ну гаразд, я по кафе не ходжу, ще не знала наскільки там все дорого, думала ціни доступні. адже люди замовляють там.

Прийшли в невеличке кафе з ним обоє, він невеличкий зовсім, головне, щоб ближче до дому. Треба замовити, як свекруха просила, на 30 осіб: свекруха, ми, вітчим чоловіка, а всі інші – далекі родичі її. Коли нам нарахували усе це святкове меню, я мало не впала – 35 тисяч гривень!

Це ж скільки нам відкладати потрібно на це свято. Я аж заплакала, як уявила! Адміністратор стала вираховувати по-новому, коли побачила, що я засмутилася: робила знижки, дещо сказала можна самим принести, прибрали банкетну мішуру типу кульок та інших речей, все одно вийшло мінімум 27 тисячі гривень. Я все одно вражена, але Олег сказав: будемо замовляти – мама ж хоче!

Вийшли ми з того кафе, сіли в машину обоє, у мене зовсім настрою немає. 27 тисяч гривень на вітер! Прошу Олега поговорити з мамою, щоб він з нею домовився – дасть їй 5 тисяч і нехай вже вона купить те, що хоче, а кафе нехай вітчим оплачує.

Виявилося, що вітчим він уже взяв дві путівки в санаторій у гори. Менший брат чоловіка – не береться до уваги, він навчається ще, сам просить гроші у мого Олега. як не дивно, мамі на подарунок. А друзі родини не будуть складатися на бенкет.

Тепер я не можу спокійно спати: такі гроші викинуті на вітер, аванс вже внесений, хоча можна і забрати, ще не пізно, до 2 че6рвня у нас ще є час. Кажу чоловікові: забери мою долю за моє місце, я не піду, заощадимо хоч на мені. Але Олег сказав, що я маю поважати його матір і не засмучувати її в такий день.

Олег каже, що дуже любить маму свою, вона гарно про нього дбала в дитинстві, все купувала йому, що він просив, на собі економила часто, аби їм з братом все найкраще придбати, що могла. І тепер не може їй відмовити, якщо вона просить, адже звертається до нього зрідка вона.

Але хіба це нормально зараз викинути 27 тисяч гривень на святкування в кафе, коли нам ледве грошей на життя вистачає?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page