19 січня, на Йордан, у моєї тітки був ювілей. Своє 55-річчя вона вирішила відзначити гучно, запросила в ресторан багато гостей. Скільки я гарних слів про неї почула: і людина чудова, і жінка душевна, і грамотний фахівець, який виховав не одне покоління молодих співробітників, і чуйна подруга. Справді, було дуже багато теплих відгуків та тостів на святі старшої сестри моєї мами Оксани Степанівни.
Тітка приймала вітання з 55-ти річним ювілеєм і світилася щастям та вдячністю, час від часу втираючи очі від сліз розчулення. І справді, було дуже приємно чути стільки добрих слів в свою адресу.
В середині столу сиділа я та мої двоюрідні брат із сестрою. І ми мовчали, начепивши на обличчя чергові посмішки. Гості були вже трохи розігріті, тому наших колючих очей ніхто не помічав, зрідка нахиляючись і запевняючи, як братові та сестрі пощастило з тим, що у них така мама.
У середині свята ми просто встали і вийшли з приміщення ресторану на вулицю: провітритися і ковтнути свіжого повітря, а не нудотних славослів’їв.
– Цікаве видовище, – першою не витримала Світлана, дочка тітки Оксани, – і головне, що всі ці люди говорять абсолютно не кривлячи душею. Для них мама гарна, зробила чимало добра, жодного разу не відмовила.
– Не зважай, – почав заспокоювати її молодший брат Олег, – відсидимо ювілей, щоб ніхто про нас недоброго слова не сказав і все.
Порівняно недавно Світлана переїхала від мами до свого чоловіка, з’їхав і Олег, який із сім’єю взяв квартиру в кредит. До цього всі вони жили разом з мамою у її трикімнатній квартирі. І життя їхнє простим не назвеш.
– Збирайтеся всі, – командувала тітка кожен вихідний із квітня по жовтень, – їдемо на дачу.
І їхали, копали, пололи, поливали, прибирали, закочували заготівлі та компоти на зиму. Для себе? Як же. Частину врожаю тітка Оксана віддавала сусідам, у яких був такий самий город, але полоти там було нікому і картопля родилася завбільшки з горіх, частина банок завозилася по рідні, частину закруток тітка відносила на роботу.
За це дуже нахвалювали її всі родичі та колеги – золоті руки, золота душа. Вона з радістю приймала похвали та компліменти, хоча вся її роль зводилася до того, щоб задати завдань дочці, зятю, синові, а згодом і невістці.
Світлана з’їхала від матері до власної свекрухи після народження первістка, коли повернувшись після виписки, виявила, що куплене нею та чоловіком ліжечко кудись зникло, а на її місці стоїть стародавня розвалюха з гаража.
Тітка Оксана віддала нове ліжечко своїй подрузі, у якої народилася внучка.
– Дочка народила без чоловіка. Потрібно допомагати людям. Твоя дитина росте у повній родині, – виправдовувалася тітка.
Звичайно, подарувати ліжечко дочки колеги у всіх на очах — це добрий і щедрий вчинок, щоправда, подарунок зроблений не з твоєї кишені, але про це ніхто не дізнається.
Олег привів дружину додому, вони на квартиру гроші збирали, і яке ж було їхнє здивування, коли грошей вони на місці не виявили. Тітка Оксана позичила їх своїй родичці, якій терміново треба було сплатити за навчання сина. А коли Олег запитав її, як вона могла таке зробити без їхнього дозволу, то ще й отримав від неї наганяй:
– Як це твої гроші? Ти з дружиною у мене живеш на всьому готовому та за квартиру не платиш. Це не ваші гроші, а мої. Я тебе виростила та виховала. Тамара віддасть, який же ти корисливий!
Щоб не упустити гарний варіант із вигідними умовами, Олег тоді позичав грошей у мене та у свекрухи власної сестри. І подібних історій було дуже багато.
Тепер Світлана і Олег з мамою практично не спілкуються. На дачу допомагати не їздять, та й слухавку беруть неохоче, якщо мама дзвонить.
– Все життя їй було до нас байдуже, – каже Олег, – їй набагато важливіше було, що про неї скажуть і подумають сторонні люди.
– На свій ювілей вона нас умовляла прийти, гроші пропонувала, – розповідає Світлана. – Не тому, що ми їй потрібні. Що люди скажуть: хороші слова є, а власних дітей на ювілеї немає. Ось посидимо ще пів години, заради пристойності, і додому.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
